ГУМАНІЗМ — 1) у вузькому значенні слова — явище к-ри епохи Відродження, що було пов’язане з низкою світоглядних трансформацій і полягало в новому ставленні до феномена людини. В центрі уваги гуманістів було поняття людськості (humanitas). У давніх римлян humanitas протиставилося barbaritas як римське — варварському. В реліг. свідомості середньовіччя humanitas протиставилося божественному (divinitas) як вищому і принципово відмінному від людського. Над уявленнями епохи патристики (2—8 ст.) домінували категорії істини та благодаті: згідно з ними, язичники не знають ні того, ні іншого, іудеям доступна істина чи Закон, дані Мойсеєм, але недосяжний їх сенс, християнам дані у вірі й істина (Закон), і благодать. Гуманісти по-новому трактують феномен людини — як образ Божий, і тому зіставляють Божественну благодать із людським і людяним, незважаючи на визнання ними гріховності людини. У проголошенні ідеологами ренесансного Г. людини гол. цінністю тварного світу бачимо й вивищення людської особистості, й життєрадісний індивідуалізм, нерідко поєднаний з нестримним егоїзмом, але завжди орієнтований на неминучість самостійних рішень і повної за них відповідальності. В к-рі Відродження місце анонімних тв. займає авторська творчість, особливою повагою користуються вчені й митці — «універсальні люди». Це знаходило вияв навіть у модах епохи — професійний одяг вченого — плащ, схожий на тогу, поширюється серед світської еліти, в т. ч. у монархів. Письменники-гуманісти трактують humanitas як ученість, як схильність до шляхетних мист-в та як доброзичливість щодо ін. людей. Відповідно в Салютаті, в Леонардо Бруні humanitas розуміється як к-ра і протиставляється, з одного боку, відсутності освіти — варварству (barbaritas), з ін. — відсутності
моральності й благородства, тобто дикості (feritas). Марсіліо Фічіно дав платоністське обґрунтування небесного походження людяності, виходячи з поняття людини як «родової ідеї»; поєднання людської та Божественної природи призвело до перевороту в філос. та теологічному розумінні тварного і Божественного. Не пориваючи з ідеологією католицизму, гуманісти епохи Відродження радикально змінюють уявлення про способи єднання смертного і тварного індивіда з трансцендентним, надіндивідуальним світом духовності («Небесним світом») та світом Божого буття. Зникає принципова відділеність тварного людського світу від духовного і Божого. Миство більше не натякає символічними засобами на світ неземних об’єктів — воно прагне показати в образах людського світу те особливе світло, яке робить тварне буття частиною Божественного цілого. Бог-Отець з’являється на полотнах майстрів у вигляді могутнього старця, а Мадонна (Богородиця) вражає своєю жін. красою. Божественна історія світу стає людською історією, розкриває те, що релігія називала Божим задумом. Філософія Г. знайшла свій подальший розвиток в ідеологів Реформації, але їй залишилося місце і в офіц. ідеології катол. церкви. Письменник-гуманіст пізнього Відродження Еразм Роттердамський знайшов підтримку у Рим. престолу (див. Ватикан) й мав звання д-ра теології. Розвиток протестантизму поставив перед катол. церквою проблему визнання співіснування світських культ. форм із суто церк., а разом з тим проблему визначення ставлення до ідеології Г. Всупереч консерваторам, що відстоювали необхідність повернення до середньовічної аскези, Контрреформація після Тридентського собору 1545— 63 зберегла осн. позиції концепції людини як образу Божого і розвинула їх у к-рі бароко; 2) у широкому значенні — культ. і соціально-політ. орієнтація на вищу цінність людини, людської особистості. М.В. Попович.
енеолітична (див. Мідний вік) археол. к-ра поч. 2-ї пол. 5 тис. до н. е. Балкано-Дунайського регіону. Назву отримала від назви села в Румунії, біля якого 1924 було розкопано поселення. В Україні презентована невеликим анклавом пам’яток на зразок Болград-Алдень у Нижньому Подунав’ї; відомо 19 поселень, із них досліджувалися Болград, Озерне (село в Ізмаїльському р-ні) та Нагірне II (с. Нагірне в Ренійському р-ні; обидва Одес. обл.). Поселення пл. від 1 до 10 га займали переважно високі береги озер, були забудовані глинобитними будинками з заглибленою долівкою, на їхній тер. розкопано багато госп. ям. Знаряддя праці — з добрудзького або дністровського каменю та кременю. Ліпний посуд високоякісний, типовими є тарні горщики з грубого тіста та різноманітні тонкостінні лисковані орнаментовані посудини. Характерні орнаментовані жін. теракоти, різноманітні теракотові культові речі. Виявлено свідчення контактів з племенами трипільської культури етапу А, В-1. Поселення Болград-Алдені — унікальний приклад пристосування землероб-
253 ГУМЕЛЬНИЦЯ
Вироби з рогу (1), кістки (2—4), кременю (8—11) і каменю (12—14), глиняна скульптура (5—7), пряслице (15), посуд (16—22) поселень гумельницької культури.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГУМАНІЗМ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
