ГРУШЕВСЬКИЙ Олександр Сергійович (12.08.1877—1942 або 1943) — дослідник історії України, літературознавець, етнограф. Дійсний чл. НТШ. Син С.Грушевського, брат М.Грушевського та Г.Шамрай (Грушевської). Н. в м. Ставрополь (нині місто в РФ). Закінчив історико-філол. ф-т Київ. ун-ту (1899). Учень В.Антоновича. Після закінчення ун-ту перебував у тривалому наук. відрядженні до Австрії та Німеччини. Від 1900 — викл. історії в Новорос. ун-ті (Одеса), приват-доцент. 1906 почав викладати укр. мовою, за що був звільнений. Потім працював приват-доц. Петерб. ун-ту. 1918—19 — проф. Київ. ун-ту, у 1920-х рр. — Київ. ін-ту нар. освіти. Співпрацював в укр. нар. тижневих газетах «Село» та «Засів», заснованих М.Грушевським. Входив до складу Української Центральної Ради. Був головою архівно-бібліотечного від. Мін-ва освіти Української Народної Республіки. Від поч. 1920-х рр.— в. о. заст. голови істор. секції ВУАН, дир. постійної Комісії зі складання історико-геогр. словника українських земель, кер. секції соціально-екон. історії Науководослідної кафедри історії України
236 ГРУШЕВСЬКИЙ
С.Ф. Грушевський.
Будинок державного меморіального музею М. Грушевського у Львові.
при ВУАН, дійсний чл. Археогр. комісії, ред. «Історико-географічного збірника ВУАН» (вийшло 3 томи). Автор понад 100 наук. праць з історії, історіографії, етнографії, історії літ. Серед них монографії: «Пинское полесье» (1901), «Очерки истории Туровского княжества» (1902), «Города Великого княжества Литовского в 14—16 вв.» (1918); численні розвідки з політ. і соціальної історії України 16—18 ст., укр. історіографії 18—19 ст.; серія нарисів про укр. письменників 19—20 ст.: «З сучасної української літератури» (в «Літературно-науковому вістнику» та окремо 1909); «Шевченківська література за останні роки» («Україна», 1917, кн. 1—20); ст. «Невільницький цикл Т.Шевченка» («ЛНВ», 1918, кн. 2—3); «Повісті Куліша з середини 1850 р.» («Україна», 1927, кн. 1— 2); «Галицька молодь та Куліш в 1860 р.» (Записки істор.-філол. від., 1928, кн. 20) та ін., надруковані в «Университетских известиях» (Київ), «Журнале Министерства народного просвещения» (Санкт-Петербург), «Известиях отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук» (С.-Петербург), «Записках Наукового товариства імені Шевченка» (Львів), в «Основе» (Одеса) та ін. Від 1930 не видав жодної праці. 31 лип. 1933 звільнений з роботи, а 9 серп. 1938 заарештований як «один з керівних учасників антирадянської української націоналістичної терористичної організації…», що «проводив підривну роботу на ідеологічному фронті». Винним він себе не визнав і нікого не обмовив. На основі вигаданих свідчень 5 жовт. 1939 Особлива нарада при НКВС
СРСР засудила його до п’яти років заслання до Казахстану, де він працював рахівником, перебуваючи під наглядом міліції. П. в одній з сільс. лікарень 1942 (за твердженням місц. жителів). За ін. даними — 1943 у с. Верхньо-Іртишськ (Казахстан). Офіц. даних про його смерть та місце поховання не знайдено. Реабілітований у верес. 1989. Літ.: Тронько П.Т. Приреченість школи Грушевського. (М.С. Грушевський). В кн.: Репресоване краєзнавство (20—30-ті роки). К., 1991; Кутинський М. Некрополь України. Довідник про місця поховання, або місця смерті історичних і культурних діячів України від давнини до сучасності. «Дніпро», 1991, № 4; Пиріг Р. Доля брата М.С. Грушевського — Олександра була типовою для укр. інтелігенції 1930-х років. «ЛУ», 1993, 15 лип.; Курас І.Ф. Короткий довідник з історії України. К., 1994; Кравців Б. Зібрані твори, т. 3. К., 1994. Г.С. Брега, О.В. Юркова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Грушевський Олександр Сергійович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
