Почався у 8 ст. з надходженням великої кількості араб. срібних монет — куфічних дирхемів. Вони карбувалися на вели-
чезній тер. Араб. халіфату, в багатьох містах Серед. Азії, Ірану, Закавказзя, Месопотамії та Малої Азії, на афр. берегах Середземного м. і в захопленій арабами Іспанії. Понад 200 років тривав доплив дирхемів на сх.слов’ян. землі. Спочатку в обіг надходили дирхеми династій Омайядів та Абасидів, гол. чин., з Пн. Африки і в меншій кількості — з Азії. Незначну за обсягом частку складали (у скарбах) драхми сасанідські, емітовані іран. царями династії Сасанідів у 6—7 ст., що були поширені в бас. р. Кама (прит. Волги), звідки разом із дирхемами потрапляли до Сх. Європи. Від 30-х рр. і до кін. 9 ст. в обігу Пд. Русі залишались абасидські та омайядські монети, здебільшого азіат. емісій. На 40-ві рр. 10 ст. припадає пік появи дирхемів у Сх. Європі; серед них переважали сасанідські монети азіат. карбування. Нарешті, кін. 10 ст. ознаменувався розширенням ареалу обігу араб. монет (гол. чин., саманідських). Їхнє використання в торгівлі було інтенсивним. Наймасовішим було довезення дирхемів у Пд. Русь у серед. 10 ст. (На пд.-рус. землях знайдена велика кількість скарбів того часу з багатьма тисячами араб. монет.) Та швидкий приплив дирхемів почав скорочуватися, а на кін. 10 ст. зовсім припинився. Вичерпалися копальні срібла в араб. країнах, що призвело спочатку до погіршення якості дирхемів, а далі й до відмови від їхнього карбування. У внутр. обігу Халіфату їхнє місце посіли мідні монети, непридатні для вивозу. Золоті араб. монети (динари), що замінили дирхеми в країнах Халіфату, ходили на пд.-рус. землях у незначних обсягах, бо слов’ян. сусп-во було призвичаєне до срібних монет високої проби. Поряд з араб. монетами, але в значно менших обсягах, у Пд. Русі ходили візант. монети: золоті соліди, срібні міліарисії та мідні фоліси. Однак вони не могли замінити дирхеми. Тому рус. князі вирішили розпочати карбування власної монети. Першою давньорус. монетою став златник, виготовлений із золота, емітований, імовірно, у зв’язку з одруженням Володимира
Святославича з візант. царівною Анною бл. 989 і хрещенням Київської Русі 990 (так само, як і срібляник). Прототипом златника був візант. солід візант. імператорів Василія II Болгаробійця і Константина VIII, сучасників Володимира. Надзвичайна рідкісність златників і відсутність традиції обігу золотих монет на Русі переконали вчених, що мета їхньої емісії була пропагандистською. На лицьовому боці монети зображено кн. Володимира в парадному одязі й вінці, над лівим плечем — його родовий знак (тризуб). На зворотному — зображення Христа-Пантократора. Відомі два типи легенд: «Владимир, а се его злато» і «Владимир на столе» (престолі). Пізніше були емітовані срібні монети — срібляники, теж у незначній кількості. Подібно до златників, вони карбувалися спочатку із зображеннями князя з тризубом над лівим плечем і Христа-Пантократора. Потім замість Ісуса Христа на зворотному боці появився великий (на все поле монети) родовий знак Володимира. Найпоширенішою легендою срібляників, емітованих бл. 989, була: «Владимир на столе, а се его сребро». Срібляники були випущені Володимиром ще раз бл. 1011, коли він одружився (після смерті Анни) з герм. принцесою. Срібні давньорус. монети карбували також син Володимира Ярослав Мудрий (у Новгороді Великому, де він був намісником батька, 1014—15) та пасерб Святополк Ярополчич (у Києві, 1018). На відміну від високопробних дирхемів, срібляники карбували з низькопробного срібла, часом у скарбах трапляються майже мідні екземпляри. Давньорус. уряд, імовірно, нехтував можливими прибутками від доброякісної емісії й віддавав перевагу ідеологічним функціям срібляників. Монети на давньорус. землях (дирхеми і, можливо, срібляники) називали кунами, ногатами, векшами (див. Вивериця), резанами. Давньорус. лічильна гривна (див. Гривна давньоруська) дорівнювала 20 ногатам, 25 кунам і 50 резанам, залежно від типу й ваги монет. Поступово, протягом 11— 12 ст., монети зникали з обігу Давньої Русі. Настав т. зв. безмонетний період на Русі.
Літ.: Толстой И.И. Древнейшие русские монеты Великого княжества Киевского. СПб., 1882; Янин В.Л. Денежно-весовые системы русского средневековья. М., 1956; Спасский И.Г. Русская монетная система. Л., 1970; Сотникова М.П., Спасский И.Г. Тысячелетие древнейших монет России. Л., 1983. М.Ф. Котляр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГРОШОВИЙ ОБІГ ДАВНЬОЇ РУСІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
