ГРИГОРЕНКО Грицько (справжні прізв., ім’я та по батькові — Судовщикова-Косач Олександра Євгенівна; берез. 1867—27.04. 1924) — письменниця, перекладачка, громад. діячка. Дружина М.Косача, брата Лесі Українки. Н. в м. Макар’єв (нині місто Костромської обл., РФ) у сім’ї вчителя Є.Судовщикова, який був другом М.Драгоманова. Від 1868 разом із матір’ю жила в родині Драгоманових. Закінчила г-зію, від 1885 навч. на історико-філос. від. Вищих жін. курсів (Київ). Належала до кола молоді, яка гуртувалася навколо Лесі Українки; влітку відпочивала в родині Косачів на Полтавщині та Волині. 12 верес. 1893 одружилася з М.Косачем і виїхала з ним до м. Дерпт (нині м. Тарту, Естонія), де він закінчував ун-т і залишився працювати на фіз.-мат. ф-ті. Там же видала першу зб. імпресіоністичних оповідань «Наші люди на селі» (1898), яку прихильно зустріли І.Франко та Леся Українка, хоч і критикували за песимізм. Від 1901 подружжя жило в Харкові. 1903, після смерті чоловіка, Г. повернулася до Києва, закінчила юрид. курси, працювала в суді, була діячкою Т-ва захисту працюючих жінок. Через невдоволення роботою переїхала до м. Гадяч, де займалася домашнім учителюванням і творчою працею. Співпрацювала з київ. газ. «Рада», періодичними виданнями «Рідний край», «Літературно-науковий вістник», «Молода Україна». Оселившись у Могильові (нині м. Могилів-Подільський) разом із Оленою Пчілкою, жила з дрібних заробітків. Автор натуралістичних оповідань переважно з укр. сел. побуту, а також робітн. життя («Смерди», «Пересельці», «Ніяк не вмре», «Чи по правді?», «Людям», «Машиніст» та ін.); оповідань для дітей (зб. «Дітки», 1918), п’єс («Яблука», 1918; «Дімин
сон», опубл. 1930), спогадів «Хаос», знайдених лише 1980 (рукопис зберігається в фондах Київ. музею Лесі Українки). Створила галерею розмаїтих психологічних портретів селян та укр. інтелігентів. Перекладала літ. тв. з франц., англ. та швед. мов. Переклала на франц. комедію «Одруження» М.Гоголя. П. у м. Київ. Матеріали про життя і творчість Г. зберігаються у відділі рукописів Ін-ту літ. ім. Т.Шевченка НАН України (фонд № 45). Тв.: Твори, т. 1—2. Х., 1930; Вибрані твори. К., 1959; [Вірші]. В кн.: Тридцять українських поетес. К., 1968; Оповідання. К., 1988; Хаос: (Уривки спогадів). «Слово і час», 1997, № 2. Літ.: Грінченко Б. Грицько Григоренко. Наші люди на селі. «ЛНВ», 1899, кн. 8—9; Жук Н. Грицько Григоренко. «Радянське літературознавство», 1958, № 1; Чередниченко В. Грицько Григоренко. «Українська мова і література в школі», 1967, № 2; Гнідан О.Д. та ін. Володимир Винниченко; Грицько Григоренко: Штрихи до портретів. К., 1995; Русова С. «Не хочу я так писати…» [З кн.: «Видатні наші жінки»]. «Неопалима купина», 1995, № 1—2; Мірошніченко Л. Вірити в жінку як людину… «Слово і час», 1997, № 2. Г.П. Герасимова.
ГРИГОРЕНКО Петро Григорович (16.10.1907—21.02.1987) — військ. діяч, генерал-майор, активний учасник дисидентського руху 1960—80-х рр., правозахисник. Канд. тех. н. Н. в с. Борисівка (нині село Приморського р-ну Запоріз. обл.). Навч. на робітн. ф-ті, в Харків. технологічному ін-ті. 1934 закінчив Військ.-інженерну акад. в Ленінграді (нині м. Санкт-Петербург), згодом — акад. Генштабу. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 командував стрілец. д-зією. Двічі поранений. 1945—61 — викладач, нач. кафри кібернетики Військ. акад. ім. Фрунзе (Москва). 7 верес. 1961 виступив на районній парт. конф. в Москві з попередженням про загрозу нового культу особи. 12 верес. 1961 звільнений з акад. і відправлений нач. штабу армії на Далекий Схід. 1963 з сином Григорієм створив нелегальну орг-цію «Союз боротьби за відродження ленінізму», писав антирад. летючки й особисто поширював їх. Арешто-
ваний у лют. 1964. Комісія Ін-ту суд. психіатрії ім. В.Сербського сфабрикувала діагноз психічної хвороби та відіслала Г. на примусове лікування. Був позбавлений військ. звання і пенсії, виключений з КПРС. Вийшов з психіатричної лікарні 22 квіт. 1965. Працював вантажником. Встановив зв’язки з рос. дисидентами та укр. опозицією — Г.Алтуняном, Л.Плющем, М.Руденком, В.Чорноволом, Н.Строкатою та ін. Обстоював право кримських татар повернутися на батьківщину. 2 трав. 1969 виїхав на суд. процес крим. татар у м. Ташкент (Узбекистан) як громад. захисник. 7 трав. 1969 — вдруге заарештований. Експертиза в Москві знову визнала його психічно хворим, за вироком суду в Ташкенті 27 лют. 1970 відправлений у спецпсихіатричну лікарню (психотюрму). Київ. психіатр С.Глузман 1972 провів заочну експертизу і довів, що Г. психічно здоровий. 26 черв. 1974 Г. звільнений. Відновив опозиційну діяльність, став співзасн. моск. Гельсінкської групи (12 трав. 1976) та Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (УГГ; 9 листоп. 1976). У листоп. 1977 виїхав з дружиною Зінаїдою та сином Олегом на лікування до США. Указом Президії ВР СРСР позбавлений рад. громадянства. Оселився в Нью-Йорку. Фундатор закордонного представництва УГГ (жовт. 1978). Автор кн. «Спогади» (Детройт, 1984) та кількох ін. П. у м. Нью-Йорк. Похований на укр. цвинтарі св. Андрія в Бавнд-Бруку під Нью-Йорком. Указом Президента РФ відновлений у званні генерал-майора (1993, посмертно). 1999 у Сімферополі іменем Г. названо вулицю та встановлено йому пам’ятник. Тв.: Сборник статей. «Хроника». Нью-Йорк, 1977; Спогади. Детройт, 1984; К., 1988. Літ.: Плющ Л. Петро Григорович Григоренко. «Вісті комбатанта», 1987, ч. 2; Тельнюк С. Вулиця генерала Григоренка. «ЛУ», 1990, 9 серп. Ю.Д. Зайцев.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Григоренко Грицько» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
