ГОРБАЧОВ Михайло Сергійович (н. 02.03.1931) — політ. та держ. діяч, президент СРСР. Н. в с. Привольне Пн.-Кавказького краю (нині село Ставропольського краю, РФ). Трудовий шлях розпочав у колгоспі пом. комбайнера МТС. Закінчив юридичний ф-т Моск. ун-ту (1955), екон. ф-т Ставропольського с.-г. ін-ту (1967). Отримавши диплом про вищу освіту, працював у Ставропольському краї: 1955—62 — 1-й секретар Ставропольського міськкому ВЛКСМ, заст. зав. від. пропаганди та агітації, 2-й, 1-й секретар крайкому ВЛКСМ; 1962— 66 — парторг Ставропольського територіально-вироб. колгоспнорадгоспного управління; 1966— 68 — 1-й секретар Ставропольського міськкому КПРС; 1968—70 — 2-й секретар крайкому КПРС; 1970—78 — 1-й секретар Ставропольського крайкому КПРС. Від 1971 — чл. ЦК КПРС; 1978—85 — секретар ЦК КПРС; від 1979 — канд. у чл. політбюро ЦК КПРС; від 1980 — чл. політбюро ЦК КПРС; берез. 1985 — серп. 1991 — ген. секретар ЦК КПРС; 1988—90 — Голова Президії ВР СРСР; берез. 1990 — груд. 1991 — Президент СРСР. Перебування Г. на найвищих держ. постах СРСР ознаменовано радикальними трансформаційними процесами на всіх рівнях сусп. буття. У груд. 1984 на нараді в ЦК КПРС Г. виступив із доповіддю «Жива творчість народу», в якій заявив про необхідність подолання тогочасних догматичних уявлень в політекономії соціалізму, про розвиток самоуправління в економіці, підтримку новаторсь-
І.І. Горбачевський.
І.Я. Горбачевський.
М.С. Горбачов.
160 ГОРБОВИЙ
В.Г. Горбовий.
ких ініціатив, розширення демократії, гласності, плюралізму думок. Осн. тези доповіді згодом стали програмними положеннями перебудови. Після обрання у берез. 1985 ген. секретарем ЦК КПРС Г. розпочав реформування сусп. життя в СРСР. Відправним пунктом нового (останнього) періоду історії СРСР став квітневий 1985 пленум ЦК КПРС, який офіційно дав старт перебудові. У трав. 1985, відвідуючи Ленінград (нині м. Санкт-Петербург), уперше відкрито заявив про зниження порівняно з попереднім періодом темпів екон. росту в країні та про необхідність підвищення життєвого рівня людей. У черв. 1985 на екон. нараді в ЦК КПРС висунув гасло про прискорення наук.-тех. прогресу. 1985—88 Г. проводить кардинальні зміни у зовн.-політ. курсі СРСР. На січневому 1987 пленумі ЦК КПРС ініціював розроблення нового виборчого законодавства. Від жовт. 1987 в країні розпочався процес реабілітації колиш. репресованих. 1987 вийшла в світ концептуальна праця Г. «Перестройка и новое мышление для нашей страны и для всего мира». У черв. 1988 за його головування проходила XIX конф. КПРС, серед гол. підсумків якої — початок політ. реформування рад, підготовка виборів нар. депутатів на альтернативній основі, резолюція «Про гласність», що відкривала реальні можливості для свободи слова. У лют. 1990 на пленумі ЦК КПРС Г. заявив про необхідність запровадження інституту Президента СРСР і скасування в Конституції СРСР положення про керівну роль Комуністичної партії Радянського Союзу в рад. д-ві. У берез. 1990 на 3-му З’їзді нар. депутатів СРСР ці рішення були прийняті, на ньому ж було обрано першого президента СРСР — Г. У квіт. 1991 президент підписав із лідерами 9 республік (у т. ч. й УРСР) угоду про спільну розробку проекту нового Союзного договору (див. «Новоогарьовський процес» 1991). 19—22 серп. 1991 найближче оточення Президента СРСР здійснило невдалу спробу держ. перевороту. 22 серп. 1991 Г. склав обов’язки ген. секретаря ЦК КПРС, зважаючи на роль парт. структур у підго-
товці путчу (ГКЧП). 25 груд. 1991, після підписання главами Росії, України та Білорусі Біловезької угоди про створення СНД 1991, заявив про відставку з поста Президента СРСР та підписав указ про передачу повноважень Президенту РФ Б.Єльцину. Здійснюючи держ.-партійне кер-во країною, Г. добре усвідомлював важливість України для СРСР. Після обрання на пост ген. секретаря ЦК КПРС він уже в черв. 1985 здійснив візит до УРСР. Друга за значенням союзна республіка сприймалася ним не інакше, як невід’ємна складова єдиного союзу — з багатою сировинною базою, розвинутими індустрією та с.-г. комплексом. Він був щиро переконаний, що нац. питання в Україні не існує, а укр. народ не мислить свого існування без рос. Особливо виразно це проявилося під час «Новоогарьовського процесу» з підготовки Союзного договору, де Україні знову відводилася роль лише «суверенної республіки». Г. так і не збагнув на той момент глибинних державотворчих перетворень, що набули в Україні невідворотного характеру. Зрештою, нерозуміння та неприйняття процесів нац. самоствердження, що відбувалися на теренах СРСР, стали однією з причин його поразки як держ. лідера. Після відставки з поста Президента СРСР заснував та очолив Міжнар. фонд соціально-екон. політологічних досліджень (Горбачов-фонд). Лауреат Нобелівської премії миру (1990). Нагороджений трьома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани». Тв.: Перестройка и новое мышление для нашей страны и для всего мира. М., 1987; Избранные речи и статьи, т. 1—7. М., 1987—90; Августовский путч: Причины и следствия. М., 1991; Декабрь-91. Моя позиция. М., 1992. Літ.: Авторханов А. От Андропова к Горбачеву. Париж, 1986; Medwedijew Z. Der Generalsekretдr. Darmstadt, 1986; Ruge G. Michail Gorbatschow: Eine Biografie. Frankfurt am Мain, 1990; Gorbachev Michail Sergeevich. В кн.: Historisches Lexikon der Sowjetunion. 1917/22 bis 1991. Mьnchen, 1993; Suny R.G. The Soviet Experiment: Russia,
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Горбачов Михайло Сергійович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
