ГОРБАЧ Олексій Теодорович (05.02.1918—23.05.1997) — філолог (славіст, україніст), педагог, видавець. Чоловік А.-Г.Горбач. Дійсний чл. НТШ (1962). Н. в с. Романів Бібрського пов. (нині село Перемишлянського р-ну
Львів. обл.). Закінчив нар. шк. (1928), філію Академічної гімназії у Львові (1936), гуманітарний ф-т Львів. ун-ту (1940), де вивчав україністику та полоністику. Як активіст укр. студентського руху був ув’язнений, перебував у тюрмі Бригідки (берез.—верес. 1939). Закінчивши Львів. ун-т, отримав рекомендацію до аспірантури, але восени 1940 мобілізований до Червоної армії (див. Радянська армія). Служив у буд. батальйоні, потрапив до нім. полону; в кін. груд. 1941 повернувся до Львова. Працював секретарем в Ін-ті мовознавства і одночасно викладав укр. мову в малій духовній семінарії. Із д-зією СС «Галичина» потрапив до Чехії, потім — до Словаччини та Словенії (черв. 1943 — квіт. 1945). Після амер. таборів для полонених залишився в Німеччині. 1948 захистив докторську дис. на тему «Наголос Зизанієвого “Лексису” з 1596 р.». 1948—49 — секретар філос. ф-ту Українського вільного університету, 1949—51 — н. с. Гол. управи НТШ. Захистив в УВУ габілітаційну працю на тему «Арго на Україні». Викладав славістику в Геттінгенському (1952—56), Марбурзькому (1956—58; нині м. Марбург-ан-дер-Лан) і Франкфуртському (1958—65) ун-тах. Від 1963 — проф. Укр. катол. ун-ту в Римі, з 1965 — ун-ту Франкфуртана-Майні й УВУ, 1965—79 — зав. каф-рою славістики й одночасно співдир. Слов’ян. семінару (до 1982), 1972—74 — декан від-ня сх. і позаєвропейських мов та к-р Франкфуртського ун-ту. 1980 добровільно вийшов на пенсію заради науки. Дослідник історії укр. мови та територіальних і соціальних діалектів. Автор наук. монографій, статей (у т. ч. до «ЕУ»), спогадів та ін. публікацій, переважно у виданнях НТШ та Укр. катол. ун-ту. Власним коштом із 1970 перевидав понад 30 мовознавчих і літературознавчих праць, надрукованих в 1920-ті рр., які були знищені або замовчувані в Україні. Активний учасник міжнар. наук. форумів (1963—93), ред. багатьох наук. зб. В останні роки життя тісно співпрацював із відродженим у Львові НТШ. Нагороджений польс. орденом Рицарського хреста 1-го ст. за заслуги в розвитку польс.-нім.
взаємин (1975); на 2-му конгресі Міжнар. асоц. україністів у Львові отримав медаль ім. М.Грушевського (1993). П. у м. Райхельсгайм (Німеччина). Тв.: У верес. 1939: Спогади. «Вісті», 1954, № 9—10; Філія Академічної гімназії у Львові в 1930-х рр. «Гомін України», 1956, 2 черв.; Чого не сказали київські кагебісти з «Радянської України»? «Український самостійник», 1973, № 4; У німецькому полоні в Чугуєві й Харкові 1941 року. «Вісті Комбатанта» (Торонто—НьюЙорк), 1991, № 1—3; Зібрані статті, т. 1—8. Мюнхен, 1991—97; Шлях зі Сходу на Захід: Спогади. Львів, 1998; Життя — не просто існування: Листування Олекси Горбача (1946—1996). Львів, 2003. Літ.: Шевельов Ю. Олекса Горбач: у шістдесят п’ятий рік народження. «Сучасність», 1984, № 1/2; А.-Г.Г.[Горбач А.-Г.]. Із україністичних передруків О.Горбача. Там само, 1992, № 6; Мушинка М. Його біографія в його наукових працях. «Дружно вперед», 1993, № 3; Його ж. Лінгвістика — справа його професії і серця. «Українська діаспора», 1993, № 4; Його ж. В науці двох правд не може бути. «Нове життя», 1993, № 6; Перед поверненням. Розмову з О.Горбачем записав В.Кулик. «Сучасність», 1993, № 8; Закревська Я. Олекса Горбач: Життєписно-бібліографічний нарис. Львів, 1995; Її ж. Незгасимий отчий світильник Олекси Горбача. «Сучасність», 1997, № 10; Її ж. Незламне духом подружжя О. і А.-Г.Горбачів. «Вісник НТШ», 1997, № 16—17; Шевченко Т. Горбач Олекса. «Вісник Запорізького осередку вивчення української діаспори», 2003, вип. 1; Комаринець М. Горбач Олекса. В кн.: Українська журналістика в іменах, вип. 10. Львів, 2003. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Горбач Олексій Теодорович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
