ГОЛОВАТИЙ Антон Андрійович (1744—19(08).02.1797) — кошовий отаман Чорноморського козацького війська. Н. в м-ку Нові Санжари в родині козац. старшини. Навч. у Київ. акад. (див. КиєвоМогилянська академія). Після її закінчення обирався на різні старшинські посади у Новій Січі, зокрема, був військ. писарем. У
138 ГОЛОВAТИЙ
Ф.П. Головатий.
Я.Ф. Головацький.
складі запороз. делегації був присутній на коронації імп. Катерини II. Один з авторів проекту реформування Війська Запорозького (низового) за зразком Всевеликого Війська Донського. Після ліквідації Січі (1775) царський уряд надав Г. звання капітана рос. армії. Був полковником Бузького козацького війська. Брав участь у формуванні т. зв. Війська вірних козаків, що 1788 було перейм. на Чорноморське козацьке військо. У ранзі військ. судді брав участь у російсько-турецькій війні 1787— 1791. Козац. флотилія під його командуванням захопила важливий стратегічний пункт турків — о-в Березань, брала активну участь у здобутті фортець Тулча, Ісакча (нині міста в Румунії), Кілія та Ізмаїл. Не раз виїжджав на чолі козац. посольств до СанктПетербурга. 1792 отримав грамоту від царського уряду з дозволом переведення Чорномор. козац. війська на Кубань, з 1796 — кошовий отаман цього війська. Під час Перського походу (1796—97) командував козац. полками, що були в авангарді рос. армії. У січ. 1797 під час військ. операції проти турків та персів захворів малярією і невдовзі помер. Нагороджений орденами св. Георгія 4-го ст. та св. Володимира 3-го ст., а також іменною шаблею «За хоробрість». Г. відомий також як автор кількох віршів-пісень, зокрема «Ой, Боже наш, Боже, Боже милостивий!», «Ей, годі нам журитися, пора перестати!», в яких передаються настрої колиш. запорожців. Ці вірші поширювалися у списках та багато разів друкувалися в пісенниках кін. 18— 19 ст. Про Г. не раз згадував у своїх тв. Т.Шевченко («Сліпий», «До Основ’яненка», «Близнецы»). Існує його ескіз олівцем «А.Головатий біля Неви». Похований у м. Єкатеринодар (нині м. Краснодар, РФ).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Головатий Антон Андрійович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
