ГОГОЛЬ Микола Васильович (01.04(20.03).1809—04.03(21.02). 1852) — письменник. Н. в м-ку Великі Сорочинці (нині село Миргород. р-ну Полтав. обл.). Походив зі старовинного укр. роду Гоголів-Яновських. Освіту здобув у Ніжинській г-зії вищих наук (1821—28). Став одним із засн. реалізму в рос. літ., з яким пов’язана також творчість укр. письменників 19 ст. — Г.КвіткиОснов’яненка, П.Куліша, О.Стороженка. Тв. Г. посіли чільне місце в скарбниці світ. класичної літ. Окрім літ. справи, займався істор. дослідженнями. На жаль, останнє, попри те, що його статті з істор. тематики були опубліковані та входили майже в усі видання його тв., а також друкувались окремо в часописах «Журнал Министерства народного просвещения», «Современник» та ін., до цього часу залишилось поза увагою багатьох дослідників. За часів СРСР це було зумовлено тим, що погляди Г. на істор. минуле України та на всесвітню історію не вписувалися в загальноприйняті канони.
М.Гоголь як історик, філософ історії та викладач. Від 1826, ще під час навчання в Ніжин. г-зії, Г. почав збирати істор. та етногр. матеріали. Мріяв написати малорос. і всесвітню історію на основі матеріалів старовинних нар. пісень, міфів, легенд. Про блискуче знання Г. всесвітньої історії, так само, як історії України, а також міфології, мист-ва та к-ри античності яскраво свідчать його наук.-популярні праці з істор. тематики, а також суто істор. статті, які вийшли в зб. «Арабески» 1835: «О средних веках», «О преподавании всеобщей истории», «Взгляд на составление Малороссии», «Шлецер и Гердер», «Мысли о географии», «О движении народов в конце V века», «Жизнь», «О малороссийских песнях», «Просвещение», «Об Одиссее, переводимой Жуковским», «Скульптура, живопись, архитектура» та ін. У листах до М.Погодіна, М.Максимовича, І.Срезневського він часто давав оцінку наук.-істор. працям та підручникам укр., рос., зарубіжних авторів, розмірковував над істор. питаннями та проблемами, які потребують наук. аналізу й розв’язання. У листі до М.Погодіна від 1 лют. 1833 Г. повідомляв, що задумав написати велику працю — заг. історію та заг. географію у 2-х чи 3-х томах під назвою «Земля и люди». Інтерес Г. до географії тісно пов’язаний із заняттями історією. На його думку, історія та географія — невіддільні одна від одної, їх не можна розривати, вони повинні бути злиті в цілісну уні-
версальну науку про людське сусп-во. Такий підхід співзвучний сучасним поглядам і теоріям про розвиток суспільства та цивілізації (див. також Географія історична). Лейтмотив історикопедагогічних статей Г. — у визнанні необхідності розвивати міжпредметні зв’язки, гуманітаризувати та гуманізувати навчання й виховання. Г. також займався історикофілос. та морально-етичними проблемами (стаття «Жизнь»): що таке життя взагалі й життя окремих людей, народів, країн та цивілізацій? у чому сенс життя? як його розуміти, цінувати, користуватися його красою та радощами, які воно нам надає? У статті «О преподавании всеобщей истории» Г. дає власне виз-
131 ГОГОЛЬ
М.В. Гоголь.
Пам’ятник М. Гоголю у Миргороді.
Пам’ятник М. Гоголю у Полтаві.
132 ГOГОЛЬ
начення предмета «всесвітньої історії». Він створив проект антропологічно орієнтованої історії, для якої гол. об’єкт — людина і та панорамна істор. картина світу, яку створює не викривлене, а достовірне зображення життя різних народів, розробив власний план-конспект курсу всесвітньої історії, який мріяв створити, охопивши повну історію людства. Практично в усіх своїх істор. статтях Г. підкреслював значення особистості викладача історії, його таланту та професійної майстерності. Г. пройшов шлях від домашнього вчителя до ад’юнкт-професора каф-ри заг. історії Петерб. ун-ту, де викладав великий курс стародавньої історії. Спочатку він мріяв стати проф. історії в ун-ті, ств. в Києві. Здобути цю посаду Г. не вдалося, але невдача не розхолодила його. Завдяки клопотанням його друзів, передусім Нікітенка, В.Жуковського, які звернулися до свого приятеля, нового міністра освіти графа С.Уварова, Г. став ад’юнктом каф-ри історії, зберігши свою посаду в Патріотичному ін-ті, в якому навч. дівчата і де він викладав з 1831. Готуючись до читання лекцій, робив безліч чорнових записів, конспектів і планів. Перші лекції читав із захопленням, справивши на студентів велике враження широтою і новизною поставлених проблем та поетичною красою викладу. На одній із його лекцій був присутній О.Пушкін і схвально про неї відгукнувся. П. у м. Москва, похований на кладовищі Данилова монастиря, 1931 прах перенесено на Новодівиче кладовище в Москві. (Див. Гоголя Миколи літературно-меморіальний музей.)
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Гоголь Микола Васильович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
