ГНЄДИЧ (Гнідич, Гнедич) Микола Іванович (13(02).02.1784— 15(03).02.1833) — письменник, учений, чл. Рос. академії (1811), чл.-кор. імператорської АН (1826; див. Російська Академія наук), театральний діяч, чиновник, статський радник (1828). Кавалер орденів св. Володимира 4-го класу (1812), св. Анни 2-го ст. (1820; з діамантовими прикрасами — 1828). З козац.-шляхетського роду, син власника невеликого маєтку в с. Бригадирівка Богодухівського пов. Харків. намісництва (нині тер. Котелевського р-ну Полтав. обл.), онук Петра Гніденка (Гнеденка, Гнедьонка), якого з наданням дворянства було перейм. на Гнєдича. Н. в м. Полтава (мати померла у пологах). Захворівши в дитинстві на віспу, втратив праве око. Від 1793 навчався у місц. Слов’ян. духовній семінарії, потім — у Харків. колегіумі, від 1800 — у Москві, в благородному університетському пансіоні, невдовзі — в ун-ті, звідки через нестачу коштів пішов 11 січ. 1803 (30 груд. 1802) з атестатом, що давав йому змогу стати на службу колезьким реєстратором. Віршував рос. і укр. мовами. Дебютував у літ., надрукувавши 1802 свій пер. із франц. трагедії Ж.Ф.Дюсиса «Абюфар, или Арабская семья», зб. поезії, прози та п’єс «Плоды уединения». Перекладав тв. В.Шекспіра, Вольтера, Ж.Расіна, Ф.Шіллера й ін. авторів. Переїхавши 1803 до СанктПетербурга, обіймав дрібні посади в різних відомствах, зокрема департ. нар. освіти, канцелярії Держ. ради. Співробітничав із рос. пресою. У період 1805—10 відвідував Бригадирівку, де власний невеликий маєток з 30 кріпаками подарував сестрі Галині. Від 1811 за сумісництвом виконував обов’язки пом. бібліотекаря Імператорської публічної б-ки (нині Рос. нац. б-ка), від 1826 — бібліотекаря (1811 отримав од великої княгині Катерини Павлівни пожиттєву пенсію по 1000 руб-
лів на рік, 1826 від імп. Миколи I — по 3000 руб.). Влітку 1818 відпустку провів у Котельві. 25(13) черв. 1821, у день його обрання віце-президентом Вільного т-ва любителів рос. словесності (з переведенням із числа почесних у дійсні члени цієї організації), виголосив промову про високе покликання митця в суспільстві. Викладав декламацію, головною ученицею була актриса-красуня Катерина Семенова (в заміжжі — княгиня Гагаріна). Працював над статтею з історії України, сюжетами про князів Київської Русі, звернув особливу увагу на кобзарів. Планував укласти академічний «Словарь малороссийского языка». Збереглася сценка, написана ним укр. мовою (дійові особи — колиш. запорожець із дружиною та сином). Товаришував із Ф.Глинкою, О.Юшневським, В.Жуковським, М.Муравйовим, І.Криловим, К.Батюшковим, К.Рилєєвим, якого консультував з істор. тематики. Видав поеми О.Пушкіна «Руслан и Людмила» (1820) і «Кавказский пленник» (1822). 27(15) жовт. 1826 закінчив пер. рос. мовою «Іліади» Гомера (над чим працював із 1807), підготував до видання наук. коментарі (повний текст з його передмовою побачив світ 1829). Через хворобу 1827 залишив канцелярську службу. До 1828 перебував у Одесі, зупинявся й у Бригадирівці. 1831 звільнився з бібліотеки (цар залишив за ним набутий чин і грошове утримання, надавши почесне членство в Головному правлінні училищ). Випустив зібрання своїх тв. «Стихотворения Н.Гнедича» (СПб., 1832). П. у С.-Петербурзі. Похований в Олександро-Невській лаврі. Особисту книгозбірню (понад 1250 томів) заповів Полтавській г-зії, 2000 руб. — церкві в Бригадирівці. 1987 у смт Котельва Полтав. обл. встановлено пам’ятник Г. Тв.: Простонародные песни нынешних греков. Сравнение их с простонародными русскими и примечаниями. СПб., 1826; Сочинения, т. 1— 3. СПб.—М., 1884; Стихотворения. Л., 1956; Стихотворения. Поэмы. М., 1984. Літ.: Лобанов М.Е. Жизнь и сочинения Николая Ивановича Гнедича. В кн.: Жизнеописания Гомера и переводчика его Илиады на русский язык
Гнедича. СПб., 1867; Изволенский И. Гнедич как оратор-филолог и патриот. Полтава, 1883; Тиханов П.Н. Николай Иванович Гнедич (1784— 1884). СПб., 1884; Базилевич В.М. Декабрист Юшневський та Гнідич. В кн.: Юбілейний збірник на пошану академіка Дмитра Йвановича Багалія. К., 1927; Медведева И.Н. Н.И.Гнедич и декабристы. В кн.: Декабристы и их время. М.—Л., 1951; Ротач П. «Библиотеку мою завещаю…». В кн.: Альманах библиофила, вип. 5. М., 1978; Полтавщина: Енциклопедичний довідник. К., 1992; Голубева О.Д. Н.И.Гнедич. СПб., 2000. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГНЄДИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
