ГЕ (Ґе) Микола Миколайович (27 (15).02.1831—13(01).06.1894) — маляр, мислитель, громад. діяч, мемуарист. Н. в м. Воронеж (нині місто в РФ) у поміщицькій родині. Мати, Олена Яківна (в дівоцтві Садовська), померла, коли йому минуло лише 3 місяці. П’ятилітнім мешкав у Києві, а здебільшого до 1840 виховувався в маєтку батька, Миколи Йосиповича (1796—1855), на Поділлі, опікуваний бабусею Даркою Коростовцевою та тіткою Олександрою Матушевич. 1841 освіту здобував у київ. пансіоні Гедуена, потім, до 1847, у 1-й Київ. гзії, після чого навч. на мат. фті Київ. ун-ту, з 1848 — у Петерб. ун-ті. 1850 перейшов до Академії мист-в, а по її закінченні (1857) удосконалювався переважно в Італії (1861 через Львів навідав Черніг. та Подільську губ.). 1863 в Санкт-Петербурзі удостоєний звання проф. істор. живопису за картину «Тайна Вечеря», яку 1864, сплативши 10 000 рублів сріблом, купив імп. Олександр II для Акад. мист-в. Перебуваючи від середини 1860-х рр. знову за кордоном, Г. написав «Похорон дитини у Подільській губернії», «Вісники воскресіння», «Христос у Гефсиманському саду», поличчя рос. політ. емігранта Михайла Бакуніна, франц. революціонера Жозефа (Йосифа) Доманже, О.Герцена, а повернувшись 1870 до Петербурга, зобразив М.Костомарова, свого колиш. гімназійного учителя, та його матір, наступного року — О.Пипіна, Івана Тургенєва. Один із засн. Т-ва пересувних виставок (передвижників), 1870 — член правління, 1871 — касир. На першій виставці цього товариства 1871 експонував полотно «Петро I допитує царевича Олексія Петровича в Петергофі» (1875
М.Костомаров у ж. «Древняя и новая Россия» надрукував ст. «Царевич Алексей Петрович. По поводу картины Н.Н.Ге»). 1872 призначений чл. ради Акад. мист-в, отримав орден св. Анни 3-го ст., цього ж року створив картину «Могила О.С.Пушкіна в Святогорському монастирі». Розробив ескіз унікальної чеканки на пам’ятному альбомі, 1873 подарованому друзями Костомарову (за заповітом останнього зберігається в Рос. нац. б-ці). Продовжив утілювати істор. сюжети, зокрема «Катерина II біля труни імператриці Єлизавети» (1874), «Пушкін у селі Михайловському» (1875). В петербурзькому помешканні щотижня влаштовував «четверги» — зібрання за участі М.Костомарова, К.Кавеліна, О.Пипіна, І.Тургенєва, М.Некрасова, М.Салтикова-Щедріна та ін. 1876 оселився на Чернігівщині. Разом із дружиною Ганною — сестрою скульптора Пармена Забелли (Забіли) — займався сільс. г-вом. Мав 350 десятин власної землі й до 1886 управляв маєтком Івана Білозерського (небожа В.Забіли). У живописі плідно працював над композиціями на місц. матеріалі, портретами, у т. ч. сусідів-поміщиків М.Терещенка, Марії Скоропадської з синами Михайлом і Павлом (див. П.Скоропадський), а також названими «Дівчина-українка», «Старий селянин», «Хлопчик-українець», над пейзажами — «Місячна ніч (хутір)», «Ставок на хуторі», «Світанок (хутір)», «Сутінки. Україна» тощо. Оригінально висвітлював євангельські теми: «Милосердя» (1880), «Христос і Никодим» (1886), «Вихід Христа з учнями з Тайної Вечері до Гефсиманського саду» (1889), «Що є істина?» (1890), «Сумління» (1891), «Суд синедріону» (1892), «Голгофа» (1892), «Розп’яття» (1892 і 1894). Поділяв світоглядні ідеї Л.Толстого, листувався з ним, гостював у нього в Москві та в маєтку Ясна Поляна (нині село у Тульській обл., РФ), приймав у себе вдома, змалював його в робочому строї за письмовим столом, виліпив гіпсовий бюст, проілюстрував оповідання «Чем люди живы», «Кающийся греш-
ник», «Два старика». Удався до опрощення, вдягався по-селянськи. Склав програму викладів малювання для середніх навч. закладів (разом із худож. І.Крамським). Вів студії та бесіди у Київ. рисувальній шк. М.Мурашка (1886), Одес. рисувальній шк. (1887). Матеріально допомагав голодуючим, нужденній учнівській молоді, потерпілим митцям. Ініціював продаж картин для збору коштів на пам’ятник М.Гоголю в Ніжині. На власне прохання 1890 увільнений від служби проф. Наприкінці життя створив автопортрет (1892), передав автобіографічні нотатки «Киевская первая гимназия в сороковых годах» до вид. «Сборник в пользу недостаточных студентов университета св. Владимира» (СПб., 1895), а свої мемуари «Жизнь художника 60-х годов» і «Встречи» — до час. «Северный Вестник» (1893—94). З промовою-спогадом «Про мистецтво й аматорів» виступив у Москві 12 трав. (30 квіт.) 1894 на Першому з’їзді рос. художників і шанувальників мист-в, присвяченому відкриттю Третьяковської колекції як міської галереї. П. на х. Іванівський Борзнянського пов. Черніг. губ. (нині с. Шевченка Бахмацького р-ну Черніг. обл.). Літ.: Ге Г.Н. Воспоминания о Н.Н. Ге как материал для его биографии. «Артист», 1894, № 43—44; Альбом художественных произведений Николая Николаевича Ге. М.—СПб., 1903; Стасов В.В. Николай Николаевич Ге. Его жизнь, произведения и переписка. М., 1904; Произведения Н.Н.Ге в Киевском музее русского искусства. К., 1975; Николай Николаевич Ге: Письма, статьи, критика, воспоминания современников. М., 1978; Говдя П.І., Коваленко О.М. Передвижники і Україна. К., 1978; Тарасов В.Ф. Николай Николаевич Ге. Л., 1989; Чернігівщина: Енциклопедичний словник. К., 1990; Шерех [Шевельов] Ю. Третя сторожа. К., 1993; Щербатюк О. Микола Ге: Українська тема. В кн.: Українознавство2001. К., 2000. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ґе Микола Миколайович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
