ГАЛИЦЬКІ БОЯРИ — панівний прошарок у Галицькій землі. Вперше з’являються на політ. сцені невдовзі після утворення Галицького князівства: 1145 зробили спробу скинути свого кн. Володимирка Володаревича, 1170 підпорядкували собі його сина Ярослава Володимировича, 1189 скинули його внука Володимира Ярославича (див. Галицькі повстання). Спроба Романа Мстиславича 1201—05 зламати боярську опозицію не мала успіху. Після смерті князя Г.б. вигнали його вдову Анну з синами Данилом (див. Данило Галицький) і Васильком (див. Василько Романович) і наступні 40 років порядкували в Галицькій землі, садовлячи на престол покірних їм князів-маріонеток. Лише 1245 Данило Галицький приборкав боярство. Проте після його смерті воно підняло голову і стимулювало розпад Галицько-Волинського князівства. І в подальшому Г.б. відігравали гол. роль у житті краю. 1340 вони отруїли останнього кн. Юрія II Болеслава, й аж до 1349 (коли Галицьку Русь загарбав польс. король Казимир III Великий) Галицька земля була боярською республікою. Політ. сила Г.б. ґрунтувалася на їхній екон. могутності: вони мали великі земельні володіння, будували для себе замки (див., напр., Вишня), що не поступалися князівським, мали загони озброєних людей.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГАЛИЦЬКІ БОЯРИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
