ВОЛХВИ — язичницькі жреці у Давній Русі (див. Язичництво, Київська Русь). Вперше згадуються у «Повісті временних літ» під 912 як провісники смерті кн. Олега. Стаття під 1044 згадує В. у М.О. Волошин. зв’язку з обставинами народження і долею кн. полоцького Всеслава Брячиславича. Під 1024 і 1071 В. показані провідниками нар. заворушень у Суздалі (нині місто Владимирської обл., РФ), Ростові (нині місто Ярославської обл., РФ), Києві та Новгороді Великому. Сильною була нар. віра у здатність В. впливати на сили природи. Згідно з Б.Рибаковим, у язичницькій Русі В. становили окремий жрецький стан з чіткою спеціалізацією за сферами діяльності Ф.В. Волховський. («чародеи», «облакопрогонители», «ведуны», «потворы» та ін.). В. керували загальноплемінними ритуальними діями — «соборами», організовували спорудження святилищ, князівських і дружинних курганів, стежили за дотриманням календарних строків річного обрядового циклу, зберігали, відтворювали й творчо поповнювали фонд міфічних та епічних переказів. Після хрещення Київської Русі В. переслідуються владою та церквою, йдуть у ліси, перероджуються у знахарів. Водночас у виконанні деяких с.-г. обрядів ті ролі, які виконувалися В., у майже незміненому вигляді перейшли до християн. священиків.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВОЛХВИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
