ВОЛОШИН Августин Іванович (17.03.1874—19.07.1945) — педагог, просвітитель, громад.-політ. і церк.-реліг. діяч, президент Карпатської України. Н. в с. Келечин Воловської округи (нині село Міжгірського р-ну Закарп. обл.) в сім’ї священика. Навч. в ужгородській г-зії (1883—92), на теологічному ф-ті Будапештського ун-ту, в теологічному ліцеї, який закінчив 1896, Вищій пед. шк. в Будапешті (1899—1900). По закінченні останньої здобув звання професора математики й фізики для горожанських шк., а 1897 одержав диплом вчителя нар. шк. Того ж року висвячений на священика і став капеланом церкви в Ужгороді-Цегельні. Тривалий час працював проф. Ужгородської вчительської семінарії (1900—17), а згодом її дир. (1917—38). Багато зробив для піднесення освіти та к-ри Закарпаття. Підготував і видав 42 книги, серед яких найзначніші: «Методическая грамматика карпаторусского языка для народных школ» (1899), «Читанка для угро-русской молодежи» (1900), «Азбука» (1904), «О письменном язиці Подкарпатських русинов» (1920), «История педагогики для учительских семинарий» (1923), «О соціяльном вихованню» (1924), «Коротка історія педагогіки для учительських семінарій» (1931), «Педагогічна психологія», «Логіка», «Методика народно-шкільного навчання» (всі — 1935), «Коротка історія
психології» (1937), «Педагогічна методологія. Методологія навчання» (кн. 1, 1943) тощо. Зарекомендував себе як професійний журналіст-видавець. Редагував єдину на той час руську газ. «Наука» (1903—18), а також газ. «Свобода» (1920—38), перший укр. щоденник «Нова свобода» (1938—39). Був засн., співзасн., співпрацівником низки газет і журналів (зокрема, «Підкарпатська Русь», 1923—38, «Учительський голос», 1929—39, «Науковий збірник товариства “Просвіта” в Ужгороді», 1922—38, «Благовісник», 1922—38, «Місяцеслов», 1902— 24). Був одним із засн. АТ «Уніо», яке мало свою друкарню, книгарню, видавало книги (1902—38). В. — один із основоположників т-ва «Просвіта» (1920—39), засн. Пед. т-ва (1924), Учительської громади (1930—38). Він був серед ініціаторів створення Підкарп. банку, низки ф-к та кооперативів. У міжвоєн. період (1919—39) чітко дотримувався прочехословац. орієнтації. Був організатором і кер. Нар.-християн. партії (1922—39), обирався від неї послом чехословац. парламенту (1925—29), займав посаду держ. секретаря в уряді А.Бродія (11— 26 жовт. 1938). 26 жовт. 1938 чехословац. уряд призначив його прем’єр-міністром автономного уряду Карпатської України. Під час виборів до Сойму Карпатської України 12 лют. 1939 обраний послом, 14 берез. 1939 проголосив незалежність Карпат. України, що була ратифікована Соймом 15 берез. 1939. На одному із засідань Сойму його обрано президентом. Після окупації краю військами гортиської Угорщини В. разом із окремими членами свого уряду змушений був залишити м. Хуст і 16 берез. 1939 перейшов кордон Румунії. Відвідавши Югославію, Австрію, Німеччину, В. обрав місцем свого осідку Прагу (Чехія). Будучи на чужині, присвятив себе наук. та пед. діяльності в Українському вільному університеті. Йому присвоєно звання проф. педагогіки. В УВУ пройшов шлях від зав. каф-ри педагогіки до продекана філос. ф-ту і ректора (1945). 21 трав. 1945 В. заарештований співробітниками «Смершу», вивезений в Москву і поміщений в Лефортовську в’язницю. П. у Бутирській в’язниці (Москва). Указом Президента України від 15 берез. 2002 за визначну
особисту роль у боротьбі за утвердження укр. державності В. посмертно присвоєно звання Герой України. Тв.: Твори. Ужгород, 1995. Літ.: Штефан А. Августин Волошин — президент Карпатської України. Торонто, 1977; Бернарджова Т. Августин Волошин — державний діяч, педагог-мислитель. Львів, 1995; Зимомря М. та ін. Августин Волошин. Ужгород, 1995; Белень М. Карпатська Україна у портретах. Ужгород, 1998. М.М. Вегеш, С.В. Віднянський.
(Севастополь), на Вищих командних курсах, в Єврейс. літ. т-ві у Феодосії. П. в Коктебелі. Похований на горі Кучук-Єнішари, яка дістала назву Волошинської. Літ.: Брюсов В. Максимилиан Волошин. В кн.: Брюсов В. Собрание сочинений, т. 6. М., 1975; Воспоминания о Максимилиане Волошине. М., 1990; Купченко В. Странствование М. Волошина: Документальное повествование. СПб., 1997. О.Д. Кузьминська.
Від 1829 В. у складі Осман. імперії отримала автономію під протекторатом Російської імперії, від 1856 — під опікою 7 європ. д-в. 1859 господарем В. і Молдови став Александр Куза, від 1861 об’єднана д-ва стала називатися Румунією (1881—1947 мала статус королівства). Літ.: Іorga N. Іstorіa Romгnіlor, vol. 1—10. Bucureєtі, 1936—39.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Волошин Августин Іванович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
