ВІЛЕНСЬКО-РАДОМСЬКА УНІЯ 1401 — угода між правлячими елітами Великого князівства Литовського (ВКЛ) і Корони Польської (КП), що відновила держ.політ. союз між цими країнами, фактично розірваний Салінською угодою 1398. В.-Р.у. стала продовженням Кревської унії 1385 і Острівської угоди 1392. Вона була укладена в обстановці різкого послаблення ВКЛ внаслідок поразки війська вел. кн. литов. Вітовта у битві з ординцями на р. Ворсклі 12 серп. (див. Ворскла, битва на річці 1399) і зміцнення політ. позицій Золотої Орди та Великого князівства Московського у Сх. Європі. Тим часом правлячі кола КП не полишали наміру відновити польс.-литов. унію після невдалої спроби реалізації Кревської унії 1385. Зацікавлений у підтвердженні своїх верховних прав на Литву й залежні від неї землі Русі був і Владислав II Ягайло, королів. статус якого на той час захитався у Польщі в зв’язку зі смертю його
дружини, королеви Ядвіги, а також невдоволенням місц. знаті ходом реалізації умов Кревської унії 1385, зокрема тієї її умови, що передбачала повернення до складу КП раніше відторгнених від неї земель. Через ці обставини В.-Р.у. стала своєрідним компромісом між крайніми намірами адептів Кревської унії та прихильників політ. самостійності ВКЛ. Більшість документів В.-Р.у. збереглася до нашого часу в оригіналах чи копіях. Основу В.-Р.у. склала угода, досягнута у Городні (нині Гродно, Білорусь) між 25 і 31 груд. 1400 польс. королем, верховним князем литов. та дідичем Русі Владиславом II Ягайлом та Вітовтом, фактичним правителем ВКЛ. Оформлена кількома актами, зокрема виданими у м. Вільно (нині Вільнюс) 18 січ. 1401 від імені: 1) Владислава II Ягайла, який допустив литов. князя Вітовта пожиттєво до участі в управлінні ВКЛ; 2) Олександра (правосл. хресне ім’я Вітовта), який зобов’язувався бути вірним королеві й Короні Польс., обіцяючи, що після його смерті ВКЛ буде повернене королю, його нащадкам і КП, за винятком земель, наданих пожиттєво його дружині Анні та його братові Сигізмунду; 3) прелатів, князів, панів, шляхти й «обивателів» литов. та рус. земель ВКЛ, які обіцяли свою вірність королю, Короні й «обивателям» КП, надання їм в разі потреби військ. допомоги й дотримання умов угоди між королем Владиславом II Ягайлом і кн. Вітовтом, а також — 4) грамотою, виданою у м. Радом (Польща) 11 берез. 1401 від імені коронної ради КП, якою остання обіцяла: дотримуватися умов угоди між Короною та королем Владиславом II Ягайлом і кн. Вітовтом і надавати необхідну воєн. допомогу. Крім того, особисті присяжні записи видали: стародубський кн. Олександр Патрикійович (31 груд. 1400, біля оз. Круди, між Городнею і Меречем, нині Мяркине, Литва); друцький кн. Семен Дмитрович (26 січ. 1401, Бірштани, нині Бірштонас, Литва); київ. намісник кн. Іван Ольгимунович Гольшанський (12 лют. 1401, Мереч); литов. кн. Юрій Довговд (24 лют. 1401, Троки, нині Тракай, Литва). Цими грамотами вони зобов’язувалися не шукати після смерті Вітовта ін. господаря, окрім польс. короля Владислава II Ягайла.
Таким чином, формально В.-Р.у. не означала інкорпорацію ВКЛ до складу Польс. д-ви, проте визначала його васальну залежність від КП й польс. короля. Утвердження Вітовта пожиттєвим правителем з титулом вел. кн. литов. передбачало збереження за ВКЛ певної самостійності. Водночас васальний характер зв’язку литов.-рус. еліти з польс. і задекларована В.-Р.у. необхідність здійснення спільного курсу в зовн. політиці та спільних військ. операціях створювали передумови для повного підкорення ВКЛ Польс. д-ві. Дж.: Akta unji Polski z Litw№. 1385—1791. Krakуw, 1932. Літ.: Чубатий М. Державно-правне становище українських земель Литовської держави під кінець XIV ст. «ЗНТШ», 1924, т. 134—135; Пичета В.И. Белоруссия и Литва в XV— XVI вв. М., 1961; Bardach J. Krewo i Lublin. Z problemуw unji polsko-litewskiej. В кн.: Studia z ustroju i prawa Wielkiego Ksiкstwa Litewskiego XVI— XVII w. Warszawa, 1970; Греков Н.Б. Восточная Европа и упадок Золотой Орды. М., 1975; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 4. К., 1993; Kiaupiene J. Historia litewska o niektуrych zagadnieniach stosunkуw litewsko-polskich mкzdzy Krewem a Lublinem. В кн.: Profesor Henryk Lowmiaсski, їycie i dzieіo. Poznaс, 1995. Ф.М. Шабульдо.
Літ.: Чечотт В.А. Двадцатипятилетие Киевской русской оперы. К., 1893; Кузьмін М.І. Вілінський. В кн: Мистецтво України, т. 1. К., 1995. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВІЛЕНСЬКО-РАДОМСЬКА УНІЯ 1401» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
