ВІЙСЬКОВІ НАРАДИ ПО БОРОТЬБІ З БАНДИТИЗМОМ — надзвичайні органи рад. влади, ств. нею на заключному етапі громадянської війни в Україні 1917— 1921 для безпосереднього керування боротьбою з повстанським рухом (див. Повстанський рух в Україні 1918—1922). Були ств. згідно з постановою ЦК КП(б)У в січ. 1921. Вищою інстанцією була Постійна нарада при Раднаркомі України, де головував спочатку М.Фрунзе, а потім — Х.Раковський. До її складу входили кер. або представники вищих рад., парт., військ. та спец. органів влади. Постійній нараді підпорядковувалися губернські воєн. наради, останнім — повітові. Їхній особовий склад визначався за принципами формування Постійної наради. У систему нарад входили також низові надзвичайні й виконавчі органи влади — польові штаби, бойові дільниці, різні трійки, інститут уповноважених. Конкретними завданнями цих нарад були також: контроль за проведенням засіву всіх посівних площ і за виконанням продрозверстки та продовольчого податку, розшук і арешт повстанців і дезертирів РСЧА, роззброєння цивільного нас., створення комітетів незаможних селян, більшовизація місц. органів влади і «знищення куркулів як економічної сили». Своє існування припинили, ймовірно, в серед. 1920-х рр. Літ.: Кучер О.О. Про діяльність Постійних нарад по боротьбі з бандитизмом. «Питання історії народів СРСР», 1971, вип. 12; Яковлева Л.В. Діяльність Постійної наради при РНК по боротьбі з бандитизмом у 1923— 1924 рр. «УІЖ», 1991, № 8; Архієрейський Д.В. З історії репресій проти українського селянства в 20-ті роки (За матеріалами воєнних нарад). «Бористен», 1997, № 4—6. О.І. Ганжа.
літті. Походження назви В.о. належить до 1764 і пов’язане із знищенням політ. автономії України та зміцненням влади самодержавства. У цей час із слобідських полків створено Слобідсько-Українську губернію, козац. служба ліквідована, замість неї введено збір на утримання 4-х гусарських полків, що формувалися із В.о. За імператорським маніфестом від 28 лип. 1765, у зв’язку з «переформуванням» козац. служби, полкові слобідські м-ка відтоді належало називати держ. військ. слободами, а їх жителів — В.о. В.о., втративши колиш. козац. привілеї, зберегли за собою володіння спадковими землями (четвертними, старозаїмочними) з обмеженими правами на них (могли продавати чи передавати їх у спадок лише рівним собі за станом) та мали можливість викурювати вино, сплачуючи за це певний податок. Сусп. становище В.о. було близьким до державних селян. Вони обкладались подушним, оброчним і земськими податками, виконували рекрутську повинність, а також натуральні повинності. За даними VIII ревізії (перепису) 1833, в Україні налічувалося бл. 226 тис. В.о. Надалі ревізії фіксували їх разом з держ. селянами. Літ.: Полное собрание законов Российской империи. Собрание 1-е, т. 17, № 12430, 12440. СПб., 1830; Лаппо-Данилевский А.Г. Очерк исторического образования главных разрядов крестьян. СПб., 1905; Багалій Д.І. Історія Слобідської України. Х., 1918. Т.І. Лазанська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВІЙСЬКОВІ НАРАДИ ПО БОРОТЬБІ З БАНДИТИЗМОМ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
