ВІЙНА 1812 — «друга польська» війна Наполеона I Бонапарта, ведена ним в оперті на альянс більшості зх.-європ. країн; визвол. війна в Росії проти наполеонівської Великої армії. Точилася на литов., білорус., латис., укр. і рос. землях. Розв’язувала насамперед питання про виборювану Франц. та Рос. імперіями гегемонію над сх. Європи. Кожна з сторін поставила при зброї не менш як мільйон осіб. Почалась у ніч на 24(12) черв. переправою авангарду 600-тисячної наполеонівської Великої армії (складалася з французів, поляків, австрійців, німців, італійців, швейцарців та ін.; в австрійс. і польс. формуваннях перебували й українці) з Варшавського князівства через Німан в р-ні Ковно (нині м. Каунас, Литва), що змусило розрізнено дислоковані 1-шу та 2-гу рос. армії М.Барклая-де-Толлі та П.Багратіона (до 200 тис. солдатів) з ар’єргардними боями відступити до м. Смоленськ (нині місто в РФ). Значна ч. нападників рухалась у цьому центр. напрямі, флангові угруповання просувалися Прибалтикою (поки шлях на Санкт-Петербург їм не перекрив 1-й окремий корпус П.Вітгенштейна) та Поліссям. За таємною домовленістю між імп. Олександром I і бонапартовим союзником австрійс. імп. Францем, кордон між їхніми д-вами залишався непорушним, хоча з обох його боків Україна використовувалася для комплектування, спорядження, переміщення військ.
Розміщена на Волині 3-тя рос. армія О.Тормасова (понад 40 тис. осіб) розгорнула атакуючі дії на Берестейщині. 27(15) лип. її 8-ма д-зія під орудою Ю.Чаплиця розгромила в околицях Кобрина (нині місто в Білорусі) 4-тисячну саксонську бригаду ген. Клінгеля, після чого кавалерійс. корпус на чолі з К.Ламбертом розвинув успіх у напрямі Влодави та Грубешева (нині Грубєшув; обидва Польща). Це викликало 12 серп. (31 лип.) контрнаступ 40-тисячного австрійс.-саксонського загону К.Шварценберга та Ж.Рейньє. Відтак відтиснена за р. Стир (прит. Прип’яті) 3-тя армія сконцентрувала фронтові підрозділи в р-ні Луцьк — Берестечко. На підкріплення сюди передислокувалася Поділлям 30-тисячна (за ін. даними — 50-тис.) Дунайська армія П.Чичагова. Майже місяць ситуація на Волині залишалася стабільною. Контролювати здобутий інтервентами укр. терен додалася 12-тисячна польс. д-зія А.Косинського (розташувалась у Володимирі-Волинському). Пн. зх. України почасти потрапив до утвореного Наполеоном I Литов. князівства, неподалік якого, в р-ні Мозиря (нині місто в Білорусі), підступи до Києва перекривав резервний корпус Ф.Ертеля (за різними даними, від 10 до 37 тис. осіб). Перемігши у Смоленській битві (16—18 (4—6) серп.) та Бородінській битві 1812 ціною великих людських утрат, французи 14(02) верес. окупували Москву, проте вже 18(06) жовт. вимушено покидали спалене місто, почавши вихід із нього. Ретируючись, вони водночас намагались одвернути загрозу своїм комунікаціям з боку рос. армій, що сконцентрувалися на Волині й 12 жовт. (30 верес.) здобули м. Брест-Литовськ (нині м. Брест, Білорусь). На спустошеному війною зворотному шляху, коли несподівано вдарили морози, наполеонівські війська були поступово розгромлені. Під рукою призначеного 20 (08) серп. головнокоманд. М.Кутузова росіяни, для яких війна поступово набувала рис народної, умілими маневрами восени заслонили від ворожої навали пд. регіони, діставши звідти підмогу, в т. ч. 75-тис. ополчення з Київ., Подільської, Черніг. та Полтав. губ. (напр., партизан. загін Д.Давидова поповнили бузькі козаки). До складу регулярних ЗС Російської імперії входили Київ., Ма-
лорос. гренадерські, Катериносл., Глухівський кірасирські, Одес., Черніг., Полтав. піх., Охтирський, Iзюмський, Маріупольський, Сум. гусарські, Харків., Новоросійський, Ніжин. драгунські та ін. полки, де служило чимало українців. Серед генералів з України у тодішніх боях брали участь, зокрема, П.Вітгенштейн, I.Вітт, М.Вуїч, М.Карпенко, В.Костенецький, М.Милорадович, Д.Неверовський, I.Паскевич, М.Ставицький, С.Ставраков, М.Сулима, А.Уманець, серед багатьох уславлених рос. офіцерів, так чи інакше пов’язаних з Україною, була й жінка — Надія Дурова, серед героїв-«нижніх чинів» укр. походження — Є.Четвертак, Ф.Потапов (Самусь) та ін. Утім, траплялося, на укр. землях від чужинського вторгнення чекали змін на краще: на його підтримку вибухнуло повстання в м. Овруч, часом місц. мешканці «зі внутрішньою втіхою сприймали успіхи французів». Злучені Дунайська та 3-тя армії під заг. орудою Чичагова, розквартирувавши в тилу обсерваційний корпус Ф.Остен-Сакена, рушили на Мінськ та р. Березина (прит. Дніпра), де 26—28 (14—16) листоп. з’єдналися з осн. силами М.Кутузова, протидіючи відступаючому ворогові, котрий потрапив у стратегічне оточення і зазнав тяжкої поразки, однак все-таки форсував річку. Наполеон I утік до Парижа, фактично кинувши соратників, провід над якими 5 груд. (23 листоп.) передав маршалу Й.Мюрату. Погодившись на перемир’я, Шварценберг, котрому було навіть повернуто чотири втрачених його підлеглими прапори (здобуті Павлоградським лейб-гусарським полком), вивів 24-тис. австрійс. корпус до Галичини. Рештки Великої армії (переважно — франц.нім.-польс.), що відступили за Німан і Віслу, становили приблизно 30 тис. осіб. Втрати рос. військ теж виявилися величезними: в строю налічувалося до 100 тис. солдатів. 6 січ. 1813 (25 груд. 1812) Олександр I окремим маніфестом проголосив закінчення війни, згодом названої «Вітчизняною» в рос. (за нею — і в укр.) історіографії. Царські війська (включаючи українців) рушили в закордонний похід рос. армії 1813—14. Літ.: Fabry L. Campagne de Russie: 1812, vol. 1—5. Paris, 1900—03; Отечественная война 1812 г., т. 1—22. СПб.,
1900—14; Ахлестышев Д.П. Двенадцатый год. СПб., 1912; Беннигсен Л.Л. Записки о войне 1812 года. К., 1912; Український народ у Вітчизняній війні 1812 р. К., 1948; Тарле Е.В. 1812 год. М., 1959; Бескровный Л.Г. Отечественная война 1812 года. М., 1962; Абалихин Б.С. Отечественная война 1812 г. на Юго-Западе России: Учебное пособие по спецкурсу. Волгоград, 1987; Крылова Н.Б. Отклики на Отечественную войну 1812 г. в западно-украинских землях Австрийской империи. В кн.: Бессмертная эпопея. М., 1988; Троицкий Н.А. 1812. Великий год России. М., 1988; Клаузевиц К. 1812 год. М., 1997; Усенко П.Г. Війна Росії з наполеонівською коаліцією 1812. В кн.: Малий словник історії України. К., 1997. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВІЙНА 1812» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
