ВІДУМЕРЩИНА — рухоме й нерухоме майно, яке, згідно з давнім укр. правом, переходило після смерті господаря, в якого не залишалося спадкоємців чол. статі, до сюзерена або д-ви. У давньорус. період В. надходила великому князеві, з якої, у разі наявності у померлого доньок, останнім виділялася певна частина. За литов.-польс. доби рухоме й нерухоме майно померлого господаря передавалося його спадкоємцям, навіть якщо серед них не було синів небіжчика, але в цьому випадку спадкоємці видавали сюзеренові або д-ві В. — податок худобою, або ж не сплачували її зовсім, якщо особа жін. статі виходила заміж за повноцінного господаря (здатного в повному обсязі сплачувати податки або відбувати військ. службу). В Гетьманщині 17—18 ст. В. брали лише у випадках, коли в померлого господаря не залишалося спадкоємців і він не залишив заповіту на користь конкретних осіб, церкви чи громади. Літ.: Черкаський І. Громадський (копний) суд на Україні-Русі (XVI— XVIII ст.). В кн: Праці комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права, вип. 4—5. К., 1928; Гошко Ю.Г. Населення Українських Карпат XV—XVIII ст. К., 1976; Гурбик А.О. Копні суди на українських землях у XIV—XVI ст. «УІЖ», 1990, № 10; Його ж. Ментальність українського середньовіччя: правосвідомість селянства в XIV—XVI ст. В кн.: Український історичний збірник, вип. 1. К., 1997; Його ж. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні (волость, дворище, село, сябринна спілка). К., 1998; Гошко Ю.Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття XIV—XIX ст. Львів, 1999; Гримач М.В. Дискусійні аспекти трактування терміна «звичаєве право». «Етнічна історія народів Європи», 2001, вип. 8; Гурбик А.О. Правові уявлення та народна правосвідомість.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВІДУМЕРЩИНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
