ВИТВИЦЬКИЙ Василь Васильович (16.10.1905—31.12.1999) — укр. музикознавець, композитор, громад. та культ. діяч. Д-р мистецтвознавства (1932). Н. в м. Коломия. З дитинства цікавився музикою. Гри на фортепіано вчився у Львові, серед. освіту здобув у Коломийській г-зії. Вступив на філос. ф-т Львів. ун-ту; після його закриття 1925—29 навч. на музикологічному ф-ті Краківського університету, де паралельно слухав лекції з укр. мови та літ. професорів I.Зілинського та Б.Лепкого. 1929—37 — викл. теорії музики у філіалі Вищого муз. ін-ту ім. М.Лисенка в Перемишлі (нині Пшемисль, Польща), 1933—37 — його дир. Дійсний чл. НТШ (до 1939), активіст Спілки укр. професійних музик, референт Укр. видавничого ін-ту. З 1920 — співробітник Iн-ту укр. фольклору АН УРСР (до 1941), викл. Львів.
консерваторії (1939—44), кер. муз. від. Львів. радіо. Учасник святкування 100-літнього ювілею М.Лисенка (Львів, 1942). Після Другої світової війни деякий час перебував у Відні, був делегатом з’їзду мистецького укр. руху (Аугсбург, Німеччина, 1946), готував I з’їзд та установчі збори Об’єднання укр. музик (квіт. 1946, в таборі Карлсфельд біля Мюнхена), на яких був обраний його головою. Опрацював муз. частину пластового співаника «В дорогу» (Аугсбург, 1949). В цьому ж році переїхав до США (м. Детройт, шт. Мічиган). Пізніше жив у м. Глен Спей (шт. Нью-Йорк). Організатор концертно-культ. життя українців, автор численних статей з історії укр. музики 18—19 ст. для «Енциклопедії українознавства». Пройшов курс бібліотечної справи й надалі працював у цій галузі. Досліджував творчість С.Воробкевича, Василя Барвінського, М.Гайворонського та ін. (знайшов у Парижі рукопис сонати для скрипки і клавесина М.Березовського), взаємовпливи укр. та зх.-європ. музики (ст. «Українські впливи у Шопена», «Бела Барток і українська музика» та ін.). Тв.: Диригентський порадник. Львів, 1938 [у співавт.]; Взаємини М. Лисенка з I.Франком. Львів, 1942; Михайло Гайворонський: Життя і творчість. Нью-Йорк, 1954; М.С. Березовський. Джерсі-Сіті, 1974; Музичними шляхами. Спогади. Мюнхен, 1989. Літ.: Українська радіопрограма в Детройті [з 17.04.1973]. «Сучасність», 1976, № 6; Дитиняк М. Українські композитори. Едмонтон, 1986; Філенко Т. Iз славного роду Витвицьких. «Музика», 1992, № 4; Митці України. К., 1992; Мистецтво України, т. 1. К., 1995; Василеві Витвицькому — 90. «Дзвін», 1995, № 9. Г.П. Герасимова.
брав активну участь у об’єднанні ЗУНР і УНР 22 січ. 1919 (див. Акт злуки). Згодом — держ. секретар закордонних справ; представник уряду ЗУНР у переговорах із місіями Антанти у справі перемир’я з Польщею; в листоп. 1919 — заст. голови дипломатичної місії Директорії УНР до Варшави. Відмовився від посади на знак протесту проти Варшавського договору 1920. Кер. від. закордонних справ в уряді УНР на еміграції у Відні; 1921—23 — голова місії ЗУНР у Парижі й Лондоні. 1924—39 — громад. і політ. діяч Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО) на Дрогобиччині. 1935—39 — посол (депутат) до польс. Сейму, 1938 — заст. голови УНДО та Укр. парламентської репрезентації. На еміграції з 1945. Брав участь в організації Центр. представництва укр. еміграції в Німеччині (заст. голови) і створенні Укр. нац. ради; від 1949 — заст. голови виконавчого органу Укр. нац. ради і кер. від. закордонних справ, од 1951 — представник виконавчого органу Укр. нац. ради у США. 1954 обраний президентом УНР на еміграції. П. у м. Нью-Йорк. Літ.: Волинець С. Передвісники і творці листопадового зриву. Вінніпег, 1965. В.І. Горинь.
р-ну Волин. обл.), ще й 400 гривень срібла. В. з. прийняв також рішення позбавити сліпого Василька Теребовльського князівства. Князі звернулися до його брата Володаря Ростиславича зі словами: «Візьми брата свого Василька до себе, хай буде вам одна волость, Перемишль». Та Ростиславичі не підкорилися такому рішенню і зі зброєю в руках відстояли свої володіння. Літ.: Грушевский М.С. Волынский вопрос 1087—1102 гг. «Киевская старина», 1891, № 1; Те саме, № 5. М.Ф. Котляр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Витвицький Василь Васильович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
