ВИПИСНІ КОЗАКИ, випищики — запороз. козаки, яких протягом 1-ї пол. 17 ст. на вимогу польс. уряду не включали до списків війська реєстрових козаків. В.к. позбавлялися права перебувати на держ. військ. службі, а також користуватися козац. імунітетом. Польс. влада намагалася обмежити коло козаків, які користувалися спец. становими правами, виключно реєстровими козаками, причому чисельність реєстру підлягала жорсткому регулюванню. На це спрямовувалися, зокрема, відповідна ухвала вального сейму 1590, Вільшанська угода 1617, Роставицька угода 1619, Куруківська угода 1625, Переяславська угода 1630, Ординація Війська Запорозького 1638. В.к. як соціальна група із специфічними інтересами вперше утворилася в зв’язку зі спробою П.Конашевича-Сагайдачного реалізувати окремі положення Роставицької угоди 1619. Загалом рішення урядових комісій про виписку козаків і повернення їх під юрисдикцію панів і старост ніколи не виконувалися в повному обсязі. Водночас такі урядові акції посилювали соціальне напруження в козац. середовищі. Відстоюючи свої права, В. к. брали активну участь у козац. повстаннях 20—30-х рр. 17 ст. Літ.: Марочкін В.П. Антифеодальний і визвольний рух на Україні в першій чверті XVII ст. К., 1989; Щербак В.О. Антифеодальні рухи на Україні напередодні Визвольної війни 1648—1654 рр. К., 1989; Грушевський М.С. Iсторія України-Руси, т. 7—9. К., 1995—96. П.М. Сас.
далі разом з Курським Посейм’ям В. входив до складу НовгородСіверського князівства. Відігравав важливу роль у системі оборони пд.-сх. кордонів Русі, контролюючи «степовий коридор» — прохід у половецький степ. Знищене 1239 під час монголо-татарської навали. Локалізоване богословом та істориком Філаретом (Гумілевським) у серед. 19 ст. Досліджувалося В.Богусевичем (1958—59) та В.Приймаком (1985—93); загалом в різних частинах городища розкопано бл. 800 м2. Виявлено рештки житлових та виробничо-госп. споруд, зафіксовано сліди залізоробного, ковальського, ювелірного, кісткорізального ремесел. Літ.: Ипатьевская летопись. В кн.: ПСРЛ, т. 2. М.—Л., 1962; Зайцев А.К. Черниговское княжество. В кн.: Древнерусские княжества X—XIII вв. М., 1975; Приймак В.В. Деякі підсумки вивчення давньоруського міста Вир і Вирівської волості. В кн.: Проблеми ранньослов’янської і давньоруської археології Посейм’я. Білопілля, 1994. В.П. Коваленко.
како птица небесныя из ирья идуть…». У одній веснянці співається про соловейка, якого Дажбог вислав із В. відмикати літо й замикати зиму ключами. У В. панує вічне літо, сюди ховається взимку все життя природи, змії повзуть у В. по деревах. Тут зберігається насіння, що весною приноситься на землю. У В. живуть душі предків і душі ще ненароджених людей. Літ.: Золотослов: Поетичний космос Давньої Русі. К., 1988; Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К., 1993. Ю.Г. Писаренко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВИПИСНІ КОЗАКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
