ВИНОГРАДIВ (до 1946 — Севлюш) — місто Закарп. обл., райцентр. Розташов. за 3 км на зх. від р. Тиса (прит. Дунаю). Залізнична ст. Нас. 27,6 тис. осіб (2001). 1262 Севлюш отримав привілеї королів. міста. 29 серп. 1399 угор. король Сигізмунд I Люксембург подарував місто феодалові П.Перені, нащадки якого володіли ним протягом майже чотирьох століть. 1427 Севлюш дістав право на проведення ярмарків.
Нас. міста брало участь у Дожі Дєрдя повстанні 1514, антифеод. русі гайдуків та селян Угочанського комітату 1611 та 1698, нац.-визвол. війні угор. народу 1703—11. Севлюш не раз потерпав від татар. нападів: 1717 війська крим. хана спустошили та спалили місто. Наприкінці 19 ст. біля міста прокладено вузькоколійку і побудовано залізницю Чоп—Ясіня. На поч. 20 ст. збудовано електростанцію. 25 квіт. 1919 Севлюш окупували румун. війська. У верес. 1919 згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 в складі Закарпатської України відійшов до Чехословаччини. У берез. 1939 місто окупували війська гортистської Угорщини. 24 жовт. 1944 Севлюш визволили війська Четвертого Українського фронту. За угодою від 29 черв. 1945 між СРСР та Чехословаччиною — у складі УРСР (див. Возз’єднання українських земель в єдиній державі). 1946— 53 В. — центр Севлюської округи, 1953—62 та з 1965 — райцентр. З містом пов’язане ім’я угор. композитора Б.Бартока. Пам’ятки арх-ри: Угочанський замок (руїни 14—15 ст.); костьол францисканців 14—15 ст.; монастир з келіями 14—15 ст.; Вознесенський костьол 15—16 ст.; Палац Перені 17 ст.; пам’ятки історії — Меморіальний комплекс на місці братських могил партизанів-підпільників; могила худож. I.Ревеса. Споруджено пам’ятники Б.Хмельницькому, Т.Шевченкові, М.Горькому, Й.Перені. В околицях міста виявлено знахідки пізнього періоду бронзового віку, поселення 9—12 ст. Літ.: IМіС УРСР. Закарпатська область. К., 1969; Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталогсправочник. К., 1987. Г.А. Вербиленко.
ки, обгорілі зерна злаків і — вперше — печі для просушування зерна, що може свідчити про торгівлю зерном. У пд. частині поселення була кузня, а в кожній оселі збереглися робочі місця майстрів з відповідними знаряддями праці для виготовлення шкіряних виробів, кістяних знарядь, зброї, тари, засобів транспорту, частина яких ішла на обмін. Усе це вказує на значну роль ремесел у землеробсько-скотарському (за допоміжної ролі рибальства) г-ві мешканців поселення. Планіграфія поселення, його компактна забудова, знахідки ремесла і торгівлі дають змогу вбачати в ньому найдавніші риси протоміста. Розташов. нижче Гардівського порогу на р. Пд. Буг, В.С. разом з поселеннями Бузьке і Кременчук (за назвами сіл Вознесенського р-ну Миколаїв. обл.), що на лівому березі, контролювали як риболовецькі угіддя, так і прадавній водний шлях по р. Пд. Буг і один з широтних суходільних шляхів. Літ.: Шарафутдинова И.Н., Балушкин А.М. Поселение Виноградный Сад и проблемы сабатиновской культуры. В кн.: Сабатиновская и срубная культуры: проблемы взаимосвязей Востока и Запада в эпоху поздней бронзы. К.—Николаев—Южноукраинск, 1997. I.М. Шарафутдінова.
повідомлень з історії, фольклористики, етнографії, мовознавства, педагогіки. Перебуваючи на посаді дир. краєзнавчого музею, сприяв розвиткові краєзнавчого руху на Чернігівщині. Внаслідок проведених польових робіт за його сприяння складено детальні археол. карти Сосницького та суміжних придеснянських р-нів. Брав активну участь у збиранні матеріалів до «Iсторії міст і сіл Української РСР». Опрацював ономастичні (див. Ономастика) дані 1610 населених пунктів та понад 100 назв річок і урочищ цієї території. П. у смт Сосниця.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВИНОГРАДIВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
