ВЕЛИКИЙ БИЧКІВ (до 1946 — Великий Бочків) — с-ще міськ. типу Рахівського р-ну Закарп. обл. Розташов. на р. Тиса (прит. Дунаю) при впадінні в неї правої прит. р. Шапурка. Залізнична ст. Відоме з кін. 15 ст. Жителі займалися скотарством, навіть на гербі с-ща здавна зображали бика. Гіпотетично звідси й походить назва. Крім скотарства та землеробства, нас. займалося лісорозробками. 1868 збудовано перший на Закарпатській Україні й в Угорщині лісохім. з-д. За часів перебування у складі Чехословаччини (1919—39) стає важливим осередком укр. нац. руху. 15 берез. 1939 окуповано військами гортистської Угорщини (див. М.Горті). У роки Другої світової війни тут активно діяли антигітлерівські підпільні загони. 17 жовт. 1944 В.Б. визволили воїни 17-го гвард. стрілец. корпусу. Від 1945 — у складі Закарпаття возз’єднано з УРСР. Від 1947 — с-ще міськ. типу. Діє історико-краєзнавчий музей. Літ.: IМіС УРСР. Закарпатська область. К., 1969. Г.А. Вербиленко.
укр. геральдист М.Битинський на замовлення уряду УНР в екзилі розробив проект держ. інсигній (символів) України, поміж ними — великого держ. герба. Провідною ідеєю геральдичної відзнаки автор обрав ідею соборності укр. земель, підкреслену відтворенням емблем істор. земель України. 19 лют. 1992 Постановою ВР України «Про Державний герб України» заявлено про впровадження в Україні інституту великого Держ. Герба. Прийнята 28 черв. 1996 Конституція України визначила, що ВДГУ встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та Герба Війська Запорозького, що гол. елементом ВДГУ є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Робота над проектом ВДГУ триває. Літ.: Модзалевський В., Нарбут Г. До питання про Державний герб України. «Наше минуле», 1918, № 1; Січинський В. Український тризуб і прапор. Вінніпег, 1953; Гломозда К., Яневський Д. Гербові відзнаки та прапорові барви України. «УIЖ», 1990, № 5—6; Їх же. Українська державно-національна символіка: особливості історичної традиції. «Філософська і соціологічна думка», 1990, № 1—3. Ю.К. Савчук.
Від 2-ї пол. 12 ст. заг.-рус. старійшинство не завжди пов’язано з володінням Києвом. Так, загальновизнаним В. к. Русі був владимиро-суздальський кн. Всеволод Юрійович. Згодом, на рубежі 13— 14 ст., серед його нащадків титул В. к. мав князь владимирський. З виокремленням місц. династій з’являються В. к. тверські, рязанські, моск. та ін. В 13—14 ст. титул В. к. зберігають за собою деякі із сюзеренів Черніг. землі. У 14 ст. титул В. к. отримали сюзерени Смоленського князівства. З утворенням Великого князівства Литовського та поширенням його влади на землі Київ. Русі його володарі переймають титулатуру В. к. (здогадно, перший прийняв титул В. к. Міндовг). Після Люблінської унії 1569 титул В. к. увійшов до польс. королів. титулу. З утворенням Великого князівства Московського та приєднанням колиш. великих рус. князівств титул В. к. входить до титулатури моск. володарів, з 1547 — до царського титулу, а з 1721 — до титулатури імператорів та членів імператорської родини Російської імперії. Літ.: Gцtz L.K. Der Titel «Grossfьrst» in den altesten russischen Groniken. В кн.: Zietschrift fьr Osteuropдische Geschichte, t. 1. 1911; Vodoff V. La titue lature des princes Russes du XI au debut e du XIII siиcle et lеs relations exterieures de la Russie Kievienne. «Revue des etudes slaves», 1983, t. 60, fasc. 1; Poppe A. O tytle wielkoksi№zкcym na Rusi. В кн.: Przegl№d Historyczny,
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВЕЛИКИЙ БИЧКІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
