ВАТУТІН Микола Федорович (16(03).12.1901—15.04.1944) — рад. воєначальник, генерал армії (1943). Герой Рад. Союзу (1965; звання присвоєно посмертно). Н. в с. Чепухино (нині село Бєлгородської обл., РФ). У РСЧА (див. Радянська армія) з 1920. Чл. РКП(б)— ВКП(б) від 1921. Навч. у Полтав. піх. шк., в складі якої брав участь у бойових діях проти повстанської армії Н.Махна в р-ні міст Луганськ і Старобільськ. Закінчив Київ. вищу об’єднану військ. шк. (1924), Військ. акад. ім. М.Фрунзе (1929), оперативний ф-т цієї акад. (1934), Військ. акад. Генштабу (1937). Обіймав посади заст. нач. (1937), нач. штабу Київ. особливого військ. округу (1938), нач. штабу Українського фронту 1939, нач. оперативного управління і заст. нач. Генштабу РСЧА (1939— 41). На початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 — нач. штабу Пн.-Зх. фронту, в трав.—лип. 1942 — заст. нач. Генштабу, а також представник Ставки Верховного Головнокомандування на Брянському фронті. Надалі — кер. військами Воронезького фронту, Південно-Західного фронту. Від жовт. 1943 — команд. Першого Українського фронту, війська якого брали участь у битві за Дніпро 1943, звільненні Києва від гітлерівських окупантів, у Корсунь-Шевченківській операції 1944 та ін. операціях при звільненні Правобережної України. 29 лют. 1944 під час об’їзду військ потрапив у засідку УПА в р-ні с. Милятин (нині село Острозького р-ну Рівнен. обл.), в перестрілці його було поранено. Впродовж півтора місяця перебував у госпіталі в Києві, де й помер. Похований в Києві. На могилі встановлено пам’ятник.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ватутін Микола Федорович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
