ВАРЯГИ (від давньосканд. vаr — обітниця, клятва) — найменування сканд. воїнів, що, очевидно, виникло на рус. ґрунті в середовищі скандинавів-найманців наприкінці 9 — поч. 10 ст. і первісно позначало сканд. воїнів, прийнятих на певних умовах (за угодою) до війська рус. князів. Перша згадка про найм В. міститься в «Повісті временних літ» під 941 в оповіді про підготовку вел. кн. київ. Ігоря Старого до походу на Візантію. В ісландському «Пасмі (Сазі) про Еймунда» (Eymundar pбttr у складі зб. caг 14 ст. Flateyjarbуk) докладно описується процедура укладення та умови угоди найму В. до рус. війська за Ярослава Мудрого. У «Повісті временних літ» слово «В.» вживається на позначення скандинавів взагалі, незалежно від їх місцеперебування і характеру діяльності. Крім як в етногеогр. вступі, укладач «Повісті…» жодного разу не вживає конкретних сканд. етнонімів. Літописець розрізнює варягів і русів: і Рюрик, і перші рус. князі Олег та Iгор, і кн. Ольга (судячи з імен, скандинави за походженням) називаються ним не «варязькими», а «руськими» князями; В. і руси представлені як різні частини війська Iгоря. Поступово розрізнення В. і русів переходить у їхнє протиставлення, а образ В. набуває рис небезпечного чужоземця, наприклад у розповіді про захоплення Володимиром Святославичем Києва 978. Зміна ставлення до В. простежується в описі нов-
городських подій 1015—16, коли кн. Ярослав Мудрий визнає «своїми» новгородців, а «чужими» — В., і у знаменитому вислові кн. Мстислава Володимировича після Лиственської битви 1024, який також називає В. «чужими». Мабуть, як «чужинців» слід тлумачити і В., що згадуються у короткій редакції «Руської правди» (О.Зимін). Використання слова «В.» у «Повісті…» припиняється з серед. 11 ст.; пізніше воно трапляється 2—3 рази у Лаврентіївському літописі і Київському літописі, а у Новгородському першому літописі є лише назви сканд. народів (донь, гьте, урмане, свеи), що, напевно, відображає зміни в характері відносин Русі із сканд. країнами. Наприкінці 10 — поч. 11 ст., у зв’язку з формуванням у Візантії імператорської гвардії із сканд. найманців, найменування В. проникає до Візантії у формі bNсбггпй (вперше згадане 1034); раніше, від 911, військ. контингенти, що прибували з пн. та сх. Європи і брали участь у воєн. діях Візантії, мали назву «роси». Візант. автори розрізняють «палацових» (тобто імператорську гвардію в Константинополі) і «зовнішніх» (у складі польової армії) «барангів». Напевне, разом з воїнами-В., що вертались на батьківщину, найменування bNсбггпй потрапило до Скандинавії, де набуло форми vaeringi, але виключно для позначення скандинавів, що побували у Візантії. Літ.: Jacobsson G. La forme originelle du nom des varйgues. «Scando-Slavica», 1954, t. 1; Schramm G. Die Warдger... «Die Welt der Slaven», 1983, bd. 28; Мельникова Е.А., Петрухин В.Я. Скандинавы на Руси и в Византии в X—XI вв.: К истории названия «варяг». «Славяноведение», 1994, № 2; Rub H. Warдger. «Lexikon des Mittelalters», 1997, bd. 8. О.О. Мельникова.
часово окупованих тер. «За Радянську Україну!» (1941—42), гол. ред. ж. «Нові горизонти» (1941— 43, польс. мовою), пропагандист Гол. політуправління Червоної армії (полковий комісар, полковник). 1943 — голова Спілки польс. патріотів в СРСР, один з організаторів 1-ї д-зії ім. Т.Косцюшка Війська Польського. Чл. Всесвітньої ради миру. Літ. діяльність почала 1921. Писала польс. мовою. Автор романів, повістей, сценаріїв документальних фільмів, публіцистики. Зображувала життя польс. трудящих. Автор повісті «Райдуга» (1942) — одного з перших в рад. літ. творів про Другу світову війну. Кіноф-м, знятий за цією повістю реж. М.Донським, відзначено премією Амер. акад. кіномист-ва «Оскар» (1945). Держ. премія СРСР (1943, 1946, 1952). П. у м. Київ. Літ.: Венгеров Л. Ванда Василевская. М., 1955; 22 июня—9 мая: Писатели Украины в Великой Отечественной. К., 1985; Полум’яна Ванда. К., 1985; Лещенко М.П. Ванда Василевська. К., 1986; Мистецтво України. Біографічний довідник. К., 1997. Л.О. Гаврилюк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВАРЯГИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
