ВАРШАВА — столиця Польщі. Розташов. на березі р. Вісла. Поселення поблизу сучасної В. відомі з 10 ст. Наприкінці 13 ст. на лівому березі Вісли збудований замок — резиденція намісника мазовецького. Від поч. 14 ст. В. у складі Мазовецького князівства, а пізніше — його столиця. З кін. 16 ст. — столиця Речі Посполитої. Під час польс.-швед. війни 1655— 57 двічі була окупована військами швед. короля Карла Х Густава (1655, 1656). 1733 місто зайняли рос. війська, за підтримки яких польс. королем було обрано Августа ІІІ Саксонського. 1768 тут укладено договір між Річчю Посполитою та Російською імперією (див. Варшавський договір 1768), який гарантував реліг. права правосл. та дисидентів (протестантів). Од 1792 у В. розміщувався рос. гарнізон. Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) місто відійшло до Пруссії. 1806 було підконтрольне військам франц. імп. Наполеона І і стало столицею Варшав-
ського князівства (1807—13), яке перебувало у васальній залежності від Франції. Після Віденського конгресу 1814—1815 приєднано до Рос. імперії — столиця Царства Польського, адм. центр Варшавського воєводства (до 1837) та Варшавської губ. (1837—1914). В. — центр польського повстання 1830— 1831 та польського повстання 1863— 1864. Під час Першої світової війни в серп. 1915 окуповано нім. військами. Від 1918 — столиця Польс. республіки. У лип.—серп. 1920 на підступах до В. відбулися запеклі бої між більшовицькими військами Зх. фронту та польс. армією (див. Польсько-радянська війна 1920). Під час Другої світової війни від верес. 1939 по січ. 1945 окуповано гітлерівськими військами. Зазнало значних спустошень і руйнувань. Од 1945 — столиця Польщі. Тут укладено Варшавський договір 1955. У старій ч. В. збереглося та відновлено після II світ. війни багато пам’яток історії та арх-ри, у т. ч. собор Св. Яна (кін. 14 ст.), барбакан (ч. укріплень 16 ст.), колона Сигізмунда III (17 ст.), ансамблі парків і палаців Вилянув (17 ст.), Лазєнкі (18 ст.) та ін. В. протягом кількох століть була місцем побутування та ареною сусп.-політ., громад., культ.освіт. та наук. діяльності багатьох українців. Од 16 ст. тут проводилися численні сейми (див. Вальний сейм), в яких брали участь представники шляхти, духовенства, козацтва та міщанства з укр. земель. На поч. 18 ст. у В. існував монастир ченців-василіан, які володіли парком Лазєнкі. З приєднанням колиш. Варшавського князівства (Царства Польс.) до Рос. імперії у В. перебували відомі укр. діячі, зокрема В.Білозерський, П.Куліш та ін. В архівах та б-ках міста працювало чимало укр. учених (М.Грушевський, М.Костомаров та ін.). На поч. 20 ст. тут мешкала численна колонія українців, переважно з Холмщини та Підляшшя. Наприкінці 19 — поч. 20 ст. багато студентів-українців навчалося у Варшавському ун-ті. Вони заснували Укр. студентську громаду та нелегальну орг-цію «Союз української молоді Польщі» (1910). У квіт. 1920 у В. було укладено військ.-політ. союз між Польщею та Директорією УНР. Після поразки української революції 1917—1921 В. стала одним із найважливіших осередків укр. еміграції в Європі. Тут постійно
мешкали члени уряду УНР на еміграції, у т. ч. його голова А.Лівицький. У період між світовими війнами у місті функціонувала низка громад.-політ., культ.-освітн., н.-д. орг-цій та інституцій: Союз укр. емігранток у Польщі, Спілка укр. інженерів і техніків, Т-во допомоги студентам вищих шкіл, Т-во укр. ветеранів, Укр. студентська громада, Укр. правниче т-во, Укр. воєнно-істор. т-во, Укр. клуб, Укр. літ. гурток, Укр. мистецький гурток «Спокій», Укр. центр. к-т у Польщі та ін. У В. проводилися наук. дослідження в Українському науковому інституті (1930—39) та на ф-ті правосл. теології у Варшавському ун-ті. Тут жило багато укр. учених, письменників, публіцистів та митців: П.Андрієвський, П.Андрусів, С.Балей, В.Біднов, Д.Дорошенко, П.Зайцев, М.Кордуба, Ю.Липа, Н.Лівицька-Холодна, О.Лотоцький, Є.Маланюк, П.Мегик, І.Огієнко, Р.Смаль-Стоцький, О.Теліга, Н.Хасевич, Л.Чикаленко та ін. Протягом 1920—30-х рр. у В. видавалася низка укр. часописів: «За Державність» (1925—39), «За незалежність» (1934—39), «Ми» (1934—39), «Наша культура» (1935— 37), «Рідна мова» (1935— 39), «Українська нива» (1926—27), «Українська Трибуна» (1921—22), «Biuletyn Polsko-Ukraiсscki» (1932— 38) та ін., а також праці Укр. наук. ін-ту та ін. У місті існували укр. вид-ва: «Варяг», «Наша культура», вид-во В.Островського та ін. У міжвоєн. період у В. істотно зросла кількість укр. робітників та студентів, переважно з Галичини. Під час Другої світової війни у В. переховувалося багато біженців з Галичини, що втекли від рад. репресій 1939—41, існував Укр. допомоговий к-т, який опікувався їхніми справами. Після II світ. війни кількість українців у В. значно зменшилася. Укр. громад. та культ.-освіт. життя у невеликих масштабах поновилося тільки на поч. 1950-х рр. У черв. 1956 засновано Укр. сусп.-культ. т-во з гол. правлінням у В., яке видавало газ. «Наше слово» з додатковими «Наша культура», «Світанок» та «Український календар». У лют. 1990 це т-во реорганізоване в Об’єднання українців у Польщі (ОУП). У черв. 1996 у В. відбувся III з’їзд ОУП, на якому були ухвалені заходи стосовно відзначення 50-річчя «Вісла» акції 1947. Нині при ОУП видається газ. «Наше слово», про-
водиться широка культ.-освіт., н.-д. та громад. діяльність. Літ.: Костомаров Н. Отчет о варшавских библиотеках [отчет, прочитанный на заседании Археографической комиссии 16 октября 1865 г.]. «Летопись занятий Археографической комиссии», СПб., 1868, вып. 4; Його ж. Последние годы Речи Посполитой. «Вестник Европы», 1869, т. 1—6, кн. 2—12; Грушевський М.С. Архів скарбу коронного у Варшаві: замітка археографічна. «ЗНТШ», 1895, т. 6; Чернявский Г.Ф. Прошлое крепости Варшавы (1656—1897). Варшава, 1897; Вержбовский Ф.Ф. «Варшавские университетские известия»: Указатель 1870—1894 гг. Варшава, 1900; Есипов В.В. Высшее образование в Царстве Польском за 100 лет (1815—1915). Варшавский университет. Пг., 1914; Каталог видань Українського наукового інституту в Варшаві: 1930—1938. Варшава, 1938; Дещо про українську громаду у Варшаві. «Краківські вісті», 1941, № 82, 17 квіт.; Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами, т.1. Прага, 1942; Те саме, т. 2. К., 1999; Тимашев А.К. Варшава. М., 1968; Демкович-Добрянський М. Українсько-польські стосунки у XIX сторіччі. Мюнхен, 1969; Марунчак М. Українці в Румунії, Чехо-Словаччині, Польщі, Югославії. Вінніпег, 1969; Хросцицкий Ю., Роттермунд Л. Архитектурный атлас Варшавы. Варшава, 1978; Ковальський М.П. Невідомі документальні свідчення про Варшавський період наукової діяльності Дмитра Яворницького (1895—1896 рр.). В кн.: До 90-річчя Катеринославської ученої архівної комісії (1903—1916 рр.): Збірник статей. Дніпропетровськ, 1993; Трощинський В. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище. К., 1994; Український альманах: 1998. Варшава, 1998; Бурім Д. Варшавський період життя і діяльності Д.І.Дорошенка (1936—1939). В кн.: Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАНУ, т. 4. К., 1999; Литвин С.Х. Симон Петлюра і проблема Варшавського договору в українській та польській історіографії. В кн.: Четвертий Міжнародний конгрес україністів: Історія, ч. 2. Одеса—К.—Львів, 1999; Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. К., 1999; Абросимова С.В., Ковальський М.П. Магістерські іспити Д.І.Яворницького і Варшавський університет. «Український археографічний щорічник: Нова серія», 2001, т. 8/9, вип. 5/6; Осадчук Б. Україна, Польща, світ: Вибрані репортажі та статті. К., 2001. О.В. Ясь.
дотримувалися ліберальних поглядів і позитивістської методології (див. Позитивізм в історичній науці). Засновники — професори Варшавського ун-ту (тоді Головної шк.) А.Павіньський і Ю.Плебаньський — закликали не обмежувати істор. досліджень політ. історією, а вивчати торгівлю, пром-сть, життя соціальних верств. Провідними вченими шк. стали Т.Корзон, В.Смоленьський, О.Яблоновський, О.Рембовський та ін. Особливого визнання набули праці Т.Корзона «Внутрішня історія Польщі за Станіслава Августа» (1882—88) і В.Смоленьського «Iнтелектуальний переворот у Польщі XVIII ст.» (1891), в яких містився аналіз сусп. процесів у Польщі 2-ї пол. 18 ст. у контексті формування новочасного європ. сусп-ва на засадах раціоналізму, демократії та підприємництва. Закріплення назви «В. і. ш.» за цим напрямом відбулося в ході полеміки його представників з істориками Краківської історичної школи (Ю.Шуйський, В.Калінка та ін.), зокрема на сторінках періодичних вид. і на II з’їзді польс. істориків у Кракові 1890. Варшавські історики критикували краківських колег за однобічність і політ. спрямованість їхніх істор. праць, за недооцінку впливу соціально-екон. та інтелектуальних чинників на розвиток сусп-ва, проведення ідеї політ. незрілості польс. правлячих верств і тим самим формування і поширення «песимістичної» концепції історії
Польщі. Вчені В. і. ш. натомість пропонували дивитися на польс. історію ширше, враховувати соціальні, госп. та культ.-освіт. зміни, що відбувались у сусп-ві у зв’язку з цивілізаційними процесами в Європі, закликали розробляти й пропагувати «оптимістичне» бачення історії Польщі. Причини занепаду Речі Посполитої наприкінці 18 ст. краківські історики вбачали в необґрунтованих, на їх погляд, намаганнях польс. реформаторів змінити традиційний устрій д-ви, а варшавські — у загарбницькій політиці сусідніх д-в. Серед причин послаблення Польщі представники В. і. ш. називали, зокрема, укр. козац. рух, який вони порівнювали з ін. руйнівними рухами в Зх. Європі. В. і. ш. розпалася на поч. 20 ст., коли в історіографію стали проникати нові істор. теорії й концепції (неоромантизм, економічна історія та інші). Літ.: Historycy o historii. Od A. Naruszewicza do S. Kкtrzyсskiego. 1775— 1918. Warszawa, 1963; Historiografia polska w dоbie pozytywizmu (1865—1900). Warszawa, 1968; Historycy warszawsсy ostatnich dwуch stuleci. Warszawa, 1986; Зашкильняк Л. Формирование и развитие исторической науки в Польше. Львов, 1986. Л.О. Зашкільняк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВАРШАВА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
