БУРЖУАЗНА РЕВОЛЮЦІЯ — стрибкоподібний перехід від традиційного сусп-ва, заснованого на феод. ієрархії, до приватновласницького сусп-ва, яке ґрунтується на рівності всіх громадян перед законом, визнанні принципу суверенітету народу і демократ. свобод. У ході Б.р. завершується перетворення станів феод. суспва, пов’язаних з кругообігом капіталу, в буржуазію як окремий сусп. клас. Гол. рушійними силами Б.р. є буржуазія й селянство, останнє — найбільш зацікавлене у перерозподілі земельної власності на свою користь. Б.р. утверджує принцип недоторканності приватної власності, який забезпечує екон. незалежність людини від д-ви. Хоча Б.р. не завершується радикальною ломкою попередніх соціальних
структур, вона створює умови для формування елементів громадянського суспільства. Якщо буржуазія є повністю залежною від держ. влади, то вона не набуває достатнього революц. потенціалу. Саме тому в Російській імперії під час революції 1905—1907 і Лютневої революції 1917 буржуазія відігравала другорядну роль. Гол. рушійною силою революц. процесу став міськ. і сільс. пролетаріат, який перебував під впливом соціаліст. і соціал-демократ. партій, гол. чин. есерів і есдеків (див. Партія соціалістів-революціонерів, Російська соціалдемократична робітнича партія). У цих революціях стихійно виникли ради робітн., солдатських і сел. депутатів (див. Ради робітничих депутатів з 1905, Ради селянських депутатів, Ради солдатських депутатів в Україні 1917), які ставили вимогу експропріації великих власників (поміщиків і буржуазії). Літ.: Ленін В.І. Революція типу 1789 р. чи типу 1848 р.? В кн.: Ленін В.І. Повне зібрання творів, т. 9. К., 1970; Бергер П. Капиталистическая революция. 50 тезисов о процветании, равенстве и свободе. М., 1994; Игнатенко И. Революция в историческом процессе. Минск, 1997. С.В. Кульчицький.
П.Любченка, його заст. В.Порайка, нач. Управління у справах мист-ва А.Хвилю, ред. газ. «Вісті» Т.Тарана, голову Київ. обласного виконкому М.Василенка, секретаря ЦВК УРСР М.Зиненка, голову Він. обласного виконкому О.Триліського, колиш. секретаря ВУЦВК Ю.Войцехівського. За звинуваченням в участі в орг-ції було заарештовано (а згодом репресовано) велику групу парт. і госп. керівників УРСР. 29 серп. 1937 на пленумі ЦК КП(б)У було розглянуто питання «Про буржуазно-націоналістичну антирадянську організацію колишніх боротьбистів і про зв’язок з цією організацією т. Любченка П.П.». 30 серп. голова РНК УРСР П.Любченко під час перерви у роботі пленуму ЦК КП(б)У покінчив життя самогубством. 1-й секретар ЦК КП(б)У С.Косіор зробив заяву, що вчинок Любченка — це підтвердження того, що «ми правильно цю справу розібрали». Репресії було продовжено. Більшість осіб, які проходили по справі, реабілітовані у 1950-х рр. Літ.: Пирог Р.Я. Как погиб Председатель Совнаркома Украинской ССР П.П. Любченко. «Известия ЦК КПСС», 1990, № 10; Шаповал Ю.І. Україна 20—50-х років: Сторінки ненаписаної історії. К., 1993; Політичний терор і тероризм в Україні. XIX— XX ст.: Історичні нариси. К., 2002. Ю.І. Шаповал.
(1951, 1958). Н. в с. Геронимівка (нині село Черкас. р-ну Черкас. обл.) у бідній сел. сім’ї. БУРКГАРДТ 1932—35 працювала секретарем і головою кількох сільрад Черкас. р-ну. 1935 закінчила Харків. с.-г. шк., після чого була на комсомольській роботі. 1935—37 — інструктор Черкас. районної ради. З початком Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 евакуйована до Саратовської обл. (РФ), де 1941—44 працювала в колгоспі «Серп і Молот» Первомайського р-ну Саратовської обл. З визволенням України 1944 повернулася до рідного села. Працювала бригадиром, а 1949—67 — головою правління колгоспу ім. Хрущова (пізніше — «Радянська Г.Є. Буркацька. Україна»). 1956 заочно закінчила агрономічний ф-т Укр. с.-г. акад., де 1967 зробила наук. доповідь про удосконалення системи ведення г-ва на прикладі приміськ. колгоспів. На основі доповіді їй присвоєно звання канд. екон. наук. Чл. редколегії ж. «Крестьянка». Від 1968 — ст. викл. каф-ри організації праці Укр. с.-г. акад. Депутат ВР СРСР 1950—66. Чл. Президії ВР СРСР 1958—66. Неодноразово обиралася делегатом Я.К. Буркгардт. з’їздів КПУ та КПРС. Тв.: Як ми виконуємо головне завдання в сільському господарстві. К., 1953; По пути крутого подъема хозяйства. М., 1964; Совершенствование системы ведения хозяйства. К., 1967. І.М. Романюк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БУРЖУАЗНА РЕВОЛЮЦІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
