БУНЧУКОВІ ТОВАРИШІ — козац. старшина кін. 17—18 ст. в Гетьманщині. Підпорядковувалася гетьману, перебувала під його знаком — бунчуком. Чин Б.т. запроваджений І.Мазепою. Перші Б.т. у мирний час жили в своїх домівках, почергово перебували біля гетьмана і виконували його доручення. Під час військ. походів вони супроводжували гетьмана. З часом їм були надані офіц. чин і привілеї, їх прирівняно до генеральної старшини і полковників козацьких. Згідно з військ. субординацією, статус Б.т. вважався першим після полковника. Особовий склад Б.т. офіційно фіксувався в компутах, які велися в Генеральній військовій канцелярії чи Малоросійській колегії. Від 30-х рр. 18 ст. чин Б.т. підтверджувався універсалом гетьмана або патентом Ген. військ. канцелярії чи Малорос. колегії. Кількість їх чітко не визначалася. Так, у компутах 1729 (кілька описів) їх зафіксовано 120—140 осіб, 1734 — 150 осіб. Найбільше їх було у Ніжинському полку, Стародубському полку та Чернігівському полку (48—24—21 відповідно). У Полтавському полку, Переяславському полку і Гадяцькому полку лише по 5—7 осіб, а в Миргородському полку Б.т. зовсім не було. Гол. обов’язком Б.т. вважалася військ. служба. Під час військ. походу з них формували окремий загін під командуванням генерального бунчужного, в разі потреби — з їх числа призначали наказних полковників, командуючих великими військ. угрупованнями, командирів на форпостах, порубіжних лініях тощо. В мирний час вони відповідали за забезпечення армії провіантом, стан шляхів, роботу поштових станцій і т. п. Окремі Б.т. супроводжували гетьмана до Москви чи Санкт-Петербурга, царських урядовців по Україні тощо. Від 1736 Б.т. залу-
чали до роботи в Ген. військ. канцелярії (по 13 осіб через кожні два місяці). За відсутності полковника його обов’язки міг виконувати Б.т. (або кілька Б.т.), який водночас очолював і полкову канцелярію. Напр., у Стародубському полку 1728—30 обов’язки полковника виконували Б.т. — С.Максимович, С.Галецький і О.(Атанасій) Єсимонтовський (к-т трьох), а 1759—62 — О.Дублянський і П.Миклашевський (к-т двох). Нерідко Б.т. засідали в полковому й навіть Ген. судах. Проживали на тер. полку і не підпорядковувалися сотникам й полковникам. Залучати їх до виконання в полку поточних військ. чи адм. справ не дозволялося. Після звільнення від виконання службових обов’язків вони переходили в категорію абшитованих (звільнених) Б.т. За екон. становищем Б.т. посідали провідне місце серед козацької старшини. Нерідко їхні маєтності були значно більшими порівняно з маєтностями ген. старшини. Посиленню екон. могутності ч. Б.т. сприяла практика взяття окремих Б.т. під гетьман. протекцію і оборону, що давало їм низку пільг і привілеїв. Про суттєві відмінності в соціальному становищі Б.т. свідчить те, що царський уряд Росії виділяв серед них «первостатейних» і «второстатейних». Серед Б.т. переважав принцип родової спадковості. Значна кількість їх походила з родів Лизогубів, Борозден, Бутовичів, Гамаліїв, Горленків, Губчиців, Домонтовичів, Забіл, Карпек, Кочубеїв, Кулябок, Марковичів, Миклашевських, Милорадовичів, Новицьких, Рубців, Савичів, Скоропадських, Солонин та ін. Після скасування царським урядом укр. козац. полків (1783) та припинення надання укр. козац. чинів (1784) старшинські посади були перейм. на рос. табельні чини. Б.т., які залишалися на військ. службі, стали прем’єр-майорами, а ті, хто перейшов на цивільну службу, — колезькими радниками. Більшість з них були великими землевласниками, які наприкінці 18 ст. перетворилися на поміщиків. Літ.: Панашенко В.В. Бунчукові товариші. «Київська старовина», 1997, № 5. В.В. Панашенко.
(Гірський Крим). Містить археол. культ. шари таш-аїрської культури (шар 3), свідерської культури (шар 4), шан-кобинської культури (шар 5), буран-кайскої к-ри (шари 6—1, 6—2), пізнього оріньяку (шари 6—3, 6—4, 6—5), киїк-кобинської культури (шари В, В1) та сх. селету (шар С). За археол. матеріалами стоянки виділені нові культ. явища палеоліту пізнього: буран-кайська к-ра фіналу гравету, індустрія пізнього оріньяку на зразок Б.-К. 3, індустрія сх. селету на зразок Б.-К. 3. Пам’ятка дає змогу простежити етнокульт. процеси в Криму в широких хронологічних межах — від мустьєра до заключних етапів пізнього палеоліту, свідчить про нерівномірність переходу від раннього до пізнього палеоліту. Літ.: Ямала Й., Яневич А.А. Раскопки стоянки Буран-Кая 3 в Восточном Крыму. В кн.: Археологические исследования в Крыму. 1994 г. Симферополь, 1997. О.О. Яневич.
Херсоні. Досліджував і колекціонував старожитності цього краю. Займався вивченням, класифікацією, каталогізацією монет. Склав каталог монет Пн. Причорномор’я — «Общий каталог монет, принадлежащих эллинским колониям, существовавшим в древности на северном берегу Черного моря» (Одеса, 1884). Від 1893 зібрана Б. колекція монет експонується в рос. істор. музеї (Москва). П. у м. Херсон. Літ.: Соколова И.В. Монеты и печати Византийского Херсона. Л., 1983; Пам’ятки діячам науки та культури національних меншин України: Каталог-довідник. К., 1998. Т.І. Катаргіна.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БУНЧУКОВІ ТОВАРИШІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
