БОРИС І ГЛІБ (у хрещенні — Роман і Давид) — сини вел. кн. київ. Володимира Святославича (980—1015). Відомо, що Б. і Г. народилися від однієї матері, про яку в давньорус. літописі зазначено лише, що вона була болгаркою, проте чимало дослідників на підставі аналізу більш пізніх пам’яток доходять висновку, що це була візант. принцеса Анна, сестра імп. Василія II Болгаробійця, з якою кн. Володимир одружився наприкінці 80-х рр. 10 ст. Саме візант. походженням братів вчені пояснюють особливе ставлення до них їхнього батька, який мав, крім них, від численних своїх жінок багато ін. синів. Деякі історики, услід за С.Соловйовим, припускають також, що візант. принцеса Анна мала якісь болг. корені.
Борис і Гліб. Ікона київського письма. Кін. 13 — поч. 14 ст.
Напередодні своєї смерті Володимир запросив Бориса з Ростова (нині місто Ярославської обл., РФ), доручив йому організацію військ. виправи проти печенігів. Є версія, що Володимир хотів зробити Бориса своїм спадкоємцем на київ. столі. Подальші події на Русі після смерті Володимира докладно висвітлені в літописах та агіографічних (див. Агіографія) джерелах («Сказаніє і страсть і похвала святим Борису та Глібу» та ін.). Триває дискусія про час виникнення та взаємозалежність літ. версій про загибель Б. і Г. Згідно з цими пам’ятками, невдовзі після смерті Володимира Борис загинув на р. Альта від рук варягів, яких наслав на нього брат у перших Святополк Ярополчич. Через деякий час убивці за розпорядженням кн. Святополка позбавляють життя муромського кн. Гліба та древлянського кн. Святослава. Месником за братовбивство виступив новгород. кн. Ярослав Мудрий, під час війни з яким Святополк загинув. Нім. хроніка Тітмара Мерзебурзького та сканд. «Сага про Еймунда» дають ін. виклад версії подій 1015—17, ніж давньорус. пам’ятки, складені підданими нащадків Ярослава Мудрого. Це дало підставу деяким дослідникам висловити сумнів у достовірності відомостей давньорус. джерел щодо Б. і Г. та ролі, яку відіграв у цих подіях Ярослав Мудрий. Події 1015—17 стали підставою для виникнення пошанування Б. і Г. У літ. існує дві версії його виникнення. Одна група дослідників вважає, що канонізація братів відбулася ще за життя кн. Ярослава Мудрого (1017—54), причому тут є велика розбіжність у датуванні (від 1020 до 1050); ін. схиляється до думки, що ця подія сталася вже при синах князя — 1072. Є ще одна версія, за якою спочатку пошанування пам’яті братів виникло як глібоборисівське, і лише на поч. 12 ст., у часи правління кн. Володимира Мономаха (1115 відзначалося століття з дня смерті братів) відбулася трансформація пошанування пам’яті в борисоглібське. Пошанування Б. і Г. — це пошанування захисників Русі. У фольклорній традиції святі Б. і Г. шануються перш за все як заступники хліборобської праці, оскільки правосл. церква святкує дні пам’яті братів 24 лип. (ст. ст.; день смерті Бори-
са), 5 верес. (ст. ст.; день смерті Гліба), 2 та 30 трав. (обидві дати за ст. ст.; на честь урочистостей 1072 та 1115) — у сезон с.-г. робіт. Літ.: Ильин Н.Н. Летописная статья 6523 года и ее источник: Опыт анализа. М., 1957; Поппе А.В. О времени зарождения культа Бориса и Глеба. В кн.: Russia Mediaevalis, t. 1. Mьnchen, 1973; Дмитриев Л.А. Сказание о Борисе и Глебе. В кн.: Словарь книжников и книжности Древней Руси, вып. 1. Л., 1987; Головко О.Б. З історії міжкнязівської війни 1015—1019 рр. на Русі. В кн.: Україна в Центрально-Східній Європі. Студії з історії XI—XVIII століть. К., 2000. О.Б. Головко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БОРИС І ГЛІБ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
