БОЙКІВЩИНА — історико-етногр. регіон в Укр. Карпатах, що охоплює пд. гірські ч. ІваноФранк. і Львів. обл. і пн. ч. Верховинської смуги Закарп. обл. На сх. межує з Гуцульщиною по р. Лімниця (прит. Дністра), на зх. — з Лемківщиною по р. Солинка (прит. Сану, нині в межах Польщі). Назва Б. походить від етногр. групи українців, відомої як бойки. Нині осн. центри Б.: м. Турка, смт Бориня (Турківський р-н Львів. обл.), м. Сколе, смт Верхнє Синьовидне, м. Старий Самбір, смт Воловець, с. Сойми (Міжгірський р-н Закарп. обл.). У культ. й екон. житті Б. значну роль відігравали підгірські міста і с-ща: на пн. — Самбір, Борислав, Дрогобич, Долина, Калуш, Болехів; на пд. — Свалява, Волове (нині смт Міжгір’я). Після Другої світової війни автохтонне нас. зх. Б., яка відійшла до Польщі, було переселене в Україну або депортоване на зх. і пн. терени Польщі.
Здавна основою с. госп-ва Б. було пастуше скотарство. В річкових долинах розвивалося землеробство. Деякі місцевості (Стара Сіль, Нагуєвичі, нині с. Івана Франка Дрогобицького р-ну Львів. обл., та ін.) були осередками солеваріння. Мешканці бойківського с. Синевидсько-Вижнє (нині смт Верхнє Синьовидне) у 18 — на поч. 20 ст. вели міжнар. торгівлю фруктами. Давність культ. традицій Б. засвідчує, зокрема, буд-во дерев’яних церков, які відзначаються досконалістю і красою пропорцій та майстерністю теслярської роботи. 1928 у Самборі засновано музей і т-во «Бойківщина», яке 1931—39 видавало історико-етногр. час. «Літопис Бойківщини». 1973 т-во відновлено у Філадельфії (США). 1991 відновлено музей і т-во «Бойківщина» в Самборі, у Дрогобичі видається час. «Бойки». Літ.: Кирчів Р. Етнографічне дослідження Бойківщини. К., 1978; Бойківщина: Історико-етнографічне дослідження. К., 1983; Онишкевич М. Словник бойківських говірок, ч. 1. К., 1984; Бойківщина: Історія та сучасність. Матеріали Міжнародного історико-народознавчого семінару (Самбір, 14—16 вересня 1995). Львів—Самбір, 1995; Сакральне мистецтво Бойківщини. Наукові читання пам’яті Михайла Драгана. Доповіді та повідомлення. 25—26 черв. 1995 р., м. Дрогобич. Дрогобич, 1997. Я.Д. Ісаєвич.
стини та зав. каф-ри історії СРСР Вищої парт. шк. при ЦК КПУ. Зав. від. історії феодалізму, ст. н. с. Ін-ту історії АН УРСР (1955—63); чл. делегації СРСР на XII Міжнар. конгресі істориків (Рим, 1955). 1964 захистив докторську дис. на тему «Селянство України в другій пол. 16 — першій пол. 17 ст.». Від жовт. 1966 працював ст. н. с.-консультантом від. етнографії Ін-ту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського АН УРСР. Автор понад 80 праць з історії СРСР та України. Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани». П. у м. Київ. Тв.: Селянство України в другій пол. XVI — першій пол. XVII ст. К., 1963; Історія Української РСР, т. 1—2. К., 1963—65 [у співавт.]. Літ.: Учені вузів Української РСР. К., 1968; Іван Давидович Бойко. (Некролог). «УІЖ», 1971, № 8(125); Вчені Інституту історії України. К., 1998. В.П. Швидкий.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БОЙКІВЩИНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
