БОГАЦЬКИЙ Павло Олександрович (17(04).03.1883—22.12.1962) — письменник та літературознавець, шевченкознавець, театрознавець, педагог і пластовий діяч (див. «Пласт»). Н. в м-ку Купин (нині село Городоцького р-ну Хмельн. обл.) в сім’ї священика. Після закінчення Кам’янець-Подільської духовної семінарії і військ. шк. у Вільні (1906; нині Вільнюс) служив у війську в містах Луцьк, Ромни та Київ. Брав участь у таємних орг-ціях («Військовий союз» та «Оборона України»), провал яких призвів до його арешту й піврічного ув’язнення у Косому капонірі. Звільнення дало Б. змогу продовжити навчання — на агрономічному від. Київ. політех. ін-ту (1907—08) та інтенсивно займатися літ.-журналістською діяльністю. Він редагував і видавав журнали «Хрін» (1908; вийшло
1 число), «Вісник культури і життя» (1913; вийшло 1 число) та «Українська хата» (1909—14; вийшло 94 числа). Друкував тв. І.Франка, Лесі Українки, О.Олеся, В.Стефаника, Г.Чупринки, пропагував демократ. цінності та модернізм у мист-ві. У серп. 1914 журнал було закрито, а Б. заслано на проживання в Наримський край (Сибір). У період Лютневої революції 1917 повернувся в Україну. За Української Центральної Ради — нач. міліції Києва, за Української Держави — ув’язнений німцями, за Директорії — столичний отаман і отаман Коша охорони республіки. Як архіваріус недовго працював в Укр. держ. Кам’янець-Подільському ун-ті. У часописах «Слово» та «Подільський шлях» опублікував численні матеріали з історії революц. рухів. У листоп. 1920 разом з Армією УНР перейшов кордон. Жив у Польщі, там із О.Саліковським редагував газ. «Українська трибуна». 1922 опинився у Празі (Чехія), де став одним з організаторів «Селянської спілки», журналів «Нова Україна» та «Трудова Україна», у трав. 1926 очолив Укр. видавничий фонд, став секретарем Укр. соціологічного ін-ту, дир. б-ки та кер. Кабінету шевченкознавства. За дослідження історії літ. іменований д-ром honoris causa. 1940 виїхав до Німеччини, працював в «Українському віснику» (Берлін, 1943—45), викладав історію укр. літ. у г-зії та учительській семінарії в Міттенвальді. 1949 переїхав до Австралії, де працював робітником у ливарні заліза в м. Трірул (біля Сіднею, Австралія) й друкувався у газ. «Вільна думка» (Сідней). Писати власні тв. почав 1906 (рукописний ж. «Проба сил»). Друкувався в альманасі «Терновий вінок», періодичних виданнях «Рідний край», «Громадський голос», «Книгар», «Шляхи», «Бібліологічні вісті», «ЗНТШ», а найбільше в «Українській хаті». Залишив зб. белетристики «Камелія» (1918) та повість «Під баштою зі слонової кости» (1923). 1923—29 публікував щорічні бібліографічні огляди праць із шевченкознавства, крім того, написав студію про Г.Чупринку в присвяченому останньому зб. (1926), розвідки «Нові літературні прямування», «“Кобзар” Т.Шевченка за сто років» (1942), численні літ.-критичні замітки, рецензії. Підготував видання вибраних тв. М.Драгоманова (1932), «Малу літературну енцик-
лопедію» та студію «Сучасний стан світового мистецтва». П. у м. Трірул. Тв.: «Українська хата». Спогади. Нью-Йорк, 1955 [у співавт.]; Мій дім, мій край… моє життя: Хроніка родини Богацьких. «Пам’ятки України», 2000, № 3—4 (128—129). Літ.: Животко А. Павло Богацький. «Краківські вісті», 1943, ч. 44 (782), 4 берез.; Рибчин І. Павло Богацький. Сідней, 1953; Довгаль С. Згадка про Павла Богацького. «Вільна Україна», 1963, ч. 37; Помер проф. П.Богацький. «Вільне слово», 1963, 26 січ. С.І. Білокінь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Богацький Павло Олександрович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
