БОБИЛІ — в Україні та Росії середньовічної доби і Нового часу — феодально залежні селяни, які не мали власної орної землі, ніяких угідь і сплачували щорічний податок (відомий під назвою «бобильщина») натурою чи грошима. Нерідко, як і захребетники, ставали наймитами «на чужих тяглах», вступали в особисті госп. угоди із заможними хазяями, в хатах яких проживали. Джерела періоду національної революції 1648— 1676 не вирізняють Б. як окрему соціальну групу. «Переписні книги 1666 р.» зафіксували на Лівобережній Україні і тих, що мали робочу худобу, і тих, які сплачували оброк або грошима, або зерном, медом тощо. Серед останніх — кравці, ковалі, бондарі, мірошники і т. д., зрідка — війти. Протягом наступного періоду Б. все далі відходили від землеробства і масово зубожіли. Зокрема, в Шептаківській волості Черніг. губ. в селах мешкало бл. 800 Б., всі безземельні. Літ.: Слюсарский А.Г. Социальноэкономическое развитие Слобожанщины XVII—XVIII вв. Х., 1964; Гуржій О.І. Еволюція соціальної структури селянства Лівобережної та Слобідської України (друга половина XVII— XVIII ст.). К., 1994. О.І. Гуржій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БОБИЛІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
