БІЦІЛЛІ Петро Михайлович (25(13).09.1879—25.08.1958) — історик-медієвіст, літературо- і мо-
вознавець, культуролог. Н. в м. Одеса в дворянській родині, що мала предків-італійців, які мешкали в Албанії і брали участь у визвол. боротьбі греків проти Османської імперії, а перебравшись до Росії, стали учасниками Війни 1812. Закінчив Одес. 2-гу г-зію та історико-філол. ф-т Новорос. ун-ту (Одеса, 1904). Склав магістерський екзамен на каф-рі всесвітньої історії цього ун-ту й був обраний (1911) її приват-доцентом. Двічі їздив за кордон, де працював у б-ках та архівах Німеччини, Франції, Італії. У Петрогр. ун-ті 1917 захистив магістерську дис. (опоненти: рос. історик І.Гревс і рос. реліг. філософ, історик-медієвіст Л.Карсавін), після чого обраний проф. Новорос. ун-ту. Викладав також на місц. Вищих жін. курсах та в Політех. ін-ті. На поч. 1920 емігрував. До 1924 був проф. ун-ту в м. Скоп’є (Македонія); 1924—48 — проф. каф-ри всесвітньої історії Софійського ун-ту (Болгарія). Від 1944 мав рад. громадянство, проте до СРСР не повернувся; був звільнений з ун-ту без права на пенсію. Автор бл. 300 праць, перші з яких: «Салімбене. Нариси італійського життя ХIII ст.» (1914, 1916), «Падіння Римської імперії» (1918), «Елементи середньовічної культури» (1919) — присвячені проблематиці романської к-ри середньовіччя й епохи Відродження (Ренесанс); вони багато в чому випередили свій час у висвітленні історикопсихологічного та культурологічного методів у науці Росії та України. На еміграції Б. деякий час перебував під впливом ідей євразійства, в дусі яких підготував праці «Схід і Захід в історії Старого світу» (1922), «Католицтво й римська церква» (1923). Однак згодом він став одним із найгостріших і найпринциповіших критиків євразійської доктрини: «Народне і людське» (1925), «Два обличчя євразійства» (1927). Згодом повернувся до культурологічних сюжетів середньовіччя і особливо Ренесансу: «Нариси теорії історичної науки» (1925); «Місце Ренесансу в історії культури» (1938, 1996). У 1920—40-х рр. багато працював як історик рос. літ., досліджуючи творчість О.Пушкіна, М.Гоголя, Ф.Достоєвського, А.Чехова, І.Буніна, М.Зощенка: «Етюди про російську поезію» (1926); «Хрестоматія з історії російської літератури» (в 2-х ч., 1931, 1932);
«Зощенко й Гоголь» (1932); «Трагедія російської культури»; «Іван Бунін як митець» (обидва — 1933); «Коротка історія російської літератури» (1934); «Нотатки про Толстого (Бунін і Толстой)» (1936); «Пушкін і Вяземський» (1939); «Творчість Чехова (Спроба стильового аналізу)» (1942); «Пушкін і проблема чистої поезії» (1944); «До питання про внутрішню форму роману Достоєвського» (1946); «Проблема людини в Гоголя» (1948). Широко відомий як лінгвіст, який цікавився природою мови, її функцією в культ. й літ. процесах: «Питання російської мовної культури» (1928); «Зі спостережень над російською ономастикою як культурно-історичним джерелом»; «Нація і мова» (обидва — 1929); «Чи можлива універсальна мова?» (1931); «Мова і народність» (1932); «До питання про характер російського мовного й літературного розвитку в Нові часи» (1936); «Нотатки про деякі особливості розвитку російської літературної мови» (1954). У царині українознавства Б. залишив розвідку «Проблема російсько-українських відносин у світлі історії» (1930), статтю «Поезія Шевченка» (1934), відгук на працю Д.Чижевського «Гегель в Росії» (1940). П. у м. Софія. Тв.: Избранное. София, 1993; Элементы средневековой культуры. СПб., 1995; Место Ренессанса в истории культуры. СПб., 1996; Избранные труды по филологии. М., 1996. Літ.: Дмитриев С.С. К истории советской исторической науки: Н.Л.Рубинштейн (1897—1963). «Ученые записки Горьковского государственного университета», 1964, т. 72; Попова Т.Н. Из истории Новороссийского университета: П.М.Бицилли. В кн.: Бицилли П.М. Избранные труды по филологии. М., 1996. Г.Д. Зленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БІЦІЛЛІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
