БІЛОКРИНИЦЬКА ІЄРАРХІЯ (австрійська) — старообрядницька церква попівського напряму (див. Старообрядництво). Виникла в старообрядському с. Біла Криниця на Буковині (на той час тер. Австрії, нині село Глибоцького р-ну Чернів. обл.) у 40-х рр. 19 ст. як відповідь на зменшення кількості священиків у старообрядських громадах. З дозволу австрійс. імп. Фердинанда I (1835— 48) старообрядці запросили босносараївського єпископа Амвросія, який 1846 приїхав до с. Біла Криниця і започаткував єпископат Б. і. Незабаром цю ієрархію визнали рос. старообрядці-попівці. 24 лют. 1862 частина старообрядських ієрархів випустила «Окружне послання єдиної, святої, соборної, апостольської, дрєвлєправославно-кафолічної церкви, в настанову і застереження улюблених чад від деяких шкідливих і несуразних творів», в якому було запропоновано відмовитися від деяких постулатів віровчення і культу. Несприйняття значною частиною старообрядців цього послання розкололо Б.і. на «окружників» та «неокружників» чи «розладників». На поч. 20 ст. обидва напрями Б.і. налічували бл. 25 ієрархів. Виходили друком журнали «Старообрядець», «Старообрядська думка», «Церква» та ін. Поступово Б.і. стала однією з найпотужніших течій старообрядництва. 1988 на соборі з нагоди 1000-ліття хрещення Русі-України було прийнято нову назву церкви — «Руська православна старообрядницька церква». Очолює Церкву митрополит Моск. і всієї Русі. Нині налічується понад 200 громад на теренах СНД, які об’єднані у єпархії. В Україні діють Вінницько-Одеська єпархія, яка має 58 громад (найбільше їх у Він., Одес. та Чернів. областях), 2 монастирі. О.Н. Саган.
(обидві — 1949), «Сніданок» (1950), «Півонії» (1958), «Хліб» (1960). Від 1950-х рр. займалася графікою, оволоділа технікою акварельного живопису: «Гай» (1955), «Напровесні» (1958), «Осінь» (1960). П. у с. Богданівка. Залишила епістолярну спадщину, невелику поему в прозі. Образ Б. увічнено в скульптурі, живопису, літ. та муз. творах, худож. та документальних фільмах. 1977 в с. Богданівка відкрито музей-садибу Б. 1989 встановлено премію ім. К.Білокур Нац. спілки художників України за створення визначних тв. нар. мист-ва. Літ.: Катерина Василівна Білокур. К., 1959; Білокур Катерина. Виставка живопису. К., 1966; Історія українського мистецтва, т. 5—6. К., 1967—68; Куницька М. Творчість Катерини Білокур. «Образотворче мистецтво», 1970, № 4; Макаров А., Найден О. Барви щедрої землі. К., 1970; Катерина Білокур. Альбом. К., 1975; Загайко А.І. Катерина Білокур і Полтавщина. «Народна творчість та етнографія», 1985, № 6; Катерина Білокур. «Я буду художником!» Документальна оповідь у листах художниці, розвідках Миколи Кагарлицького. К., 1995. Н.Г. Ковпаненко.
287 БІЛОЛІССЯ
К.В. Білокур.
виконані в 1920—30-х рр., загинули під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945. Глибоко нац. живопис Б. — оригінальне явище у вітчизн. та світ. образотворчому мист-ві. Гол. тема її полотен — невмируща краса і щедрі дари укр. природи. У них гармонійно взаємодіють худож. принципи й прийоми професійного станкового і нар. декоративного живопису. Автор натюрмортів, пейзажів, портретів родичів та знайомих: «Оля Білокур» (1928), «Тетяна Бахмач» (1932—33), «Портрет племінниць» (1939), автопортретів (1950, 1955, 1957).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БІЛОКРИНИЦЬКА ІЄРАРХІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
