БІЛГОРОДСЬКА ОРДА (Буджацька, Добруджська, Мала Ногайська) — об’єднання напівкочових ногайських племен, що сформувалося у 2-му десятиріччі 14 ст. і зайняло степи між гирлами Дністра й Дунаю від Білгорода (нині Білгород-Дністровський) до Кілії. Степи сягали понад 200 км довжини і бл. 150 км ширини. Наприкінці 15 ст. ця тер. потрапила під владу Османської імперії. 1569 із прикаспійських степів до неї переселилося 30 тис. астра-
хансько-ногайських родин (див. Ногайська орда), яких з часом стали називати буджацькими татарами. Назва походила від м-ка Буджак (нині с-ще міськ. типу, Молдова) на Дністровському лимані, яке було їхнім гол. адм. центром. Масовий приплив ногайців у білгородські (буджацькі) степи розпочався на поч. 17 ст. Прибували переважно бідні, гнані голодом ногайські татари. Б.о. перебувала у васальній залежності від Кримського ханства, а Акерман (нині Білгород-Дністровський) з навколишніми землями вздовж Чорного м., придунайські землі навколо Кілії, Ізмаїла разом з Бендерами (нині місто в Молдові) були під верховенством Туреччини. Центр. поселеннями Б.о. були: місто-фортеця Акерман, м-ко Каушани (нині місто в Молдові), в якому містилася резиденція крим. хана під час його перебування в Б.о., м-ко Буджак, невелика фортеця Паланка на Дністрі, м-ко Татар-Бунар (Кара-Буна, Карбона) на р. Кагальник (нині м. Татарбунари), Тобак біля оз. Ялпуг (нині с. Табаки Болградського р-ну Одес. обл.), Салкуца на р. Ботна (нині Молдова). Переважна більшість нас. мешкала улусами (кочовищами), від 80 до 90 улусів. Безпосереднє кер-во краєм здійснювали мурзи. Крим. хан періодично призначав свого намісника в Б.о. з титулом сераскіра (із династії Гіреїв). Нас. орди займалося конярством, розведенням великої рогатої худоби, овець, вирощуванням пшениці, жита, ячменю, проса, зрідка — виноградарством. Унаслідок низького рівня розвитку продуктивних сил білгородські ногайці не могли себе прогодувати. У пошуках засобів до існування вони вдавалися до грабіжницьких нападів на сусідні землі з метою захоплення здобичі. У 1-й пол. 17 ст. Б.о. могла виставити в похід від 15 до 30 тис. осіб. Особливою агресивністю відзначався правитель Б.о. Кантемір-мурза. Він часто очолював напади на Поділля, Галичину й Волинь. Після Хотинської війни 1621 турец. султан Осман II призначив Кантеміра на пост паші Очакова, Сілістрії (нині м. Сілістра в Болгарії) і Бабадага (нині м. Бабадач в Румунії), поклав на нього обов’язки охоронця турец.-польс. порубіжжя і прийняв під своє безпосереднє покровительство. Внаслідок цього Кантемір перестав визнавати васальну залежність від
Криму. Туреччина використовувала Б.о. на чолі з Кантеміром для приборкання непокірних ханів у Криму, а також спрямовувала її вторгнення в межі Речі Посполитої, насамперед на укр. землі. 1628 Кантемір-мурза дістав титул візира — правителя узбережжя Чорного м. й гирла Дунаю разом з Сілістрією та Акерманом. Це призвело до втручання його у внутр. життя Криму, засилля там численних його родичів і загострення внутр. боротьби між крим. і білгородськими мурзами. У подальшому правителі Б.о. прагнули позбавитися верховенства і крим. хана, і султанської Туреччини. У ході російсько-турецької війни 1768— 1774 Б.о. визнала протекторат Російської імперії (1770), переселилась у приазовські степи між Кам’янкою і м. Азов. Білгородський степ відійшов до Крим. ханства. Бендерський паша, скориставшись проголошеною незалежністю Крим. ханства від Туреччини (1774), заволодів краєм. Після Кримської війни 1853—1856 більшість Б.о. емігрувала до Туреччини. Літ.: Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків, т. 1. К., 1990; Тунманн. Крымское ханство. Симферополь, 1991. В.В. Панашенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БІЛГОРОДСЬКА ОРДА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
