БИКОВ Леонід Федорович (12.12. 1928—11.04.1979) — укр. актор театру і кіно, кінорежисер, сценарист. Нар. арт. УРСР (1974). Н. в с. Знам’янка (нині у складі смт Черкаське Слов’ян. р-ну Донец. обл.) в родині робітника, яка від 1929 жила у м. Краматорськ, а під час евакуації — у м. Барнаул (Алтайський край, РФ). Після 8-го класу вступив до льотного уч-ща у м. Кривий Ріг, але через місяць виключений за те, що додав собі зайвий рік. По закінченні шк. 1947 вступив до Харків. театрального ін-ту. Ще студентом-дипломантом був запрошений особисто реж. М.Крушельницьким до Харків. укр. драм. театру ім. Т.Шевченка на роль кочегара Паллади в «Загибелі ескадри» О.Корнійчука. 1951—60 блискуче зіграв в театрі ролі П.Корчагіна в інсценізації «Як гартувалася сталь» М.Островського, Жанека у п’єсі В.Минка «Не називаючи прізвищ», Володі в п’єсі А.Школьника «Людина шукає щастя» та ін. Паралельно від 1952
почав зніматися у реж. Ф.Ермлера в кіноф-мі «Победители» (не вийшов на екран). Протягом 1954—60 зіграв ролі конюха Сашка («Судьба Марины», 1954), Максима Перепелиці в однойм. кіноф-мі (1956), Богатирьова («Дорогой мой человек», 1958), Акішина («Добровольцы», 1958) та ін. 1960— 69 працював на кіностудії «Ленфільм»: знявся у кіноф-мах «Алешкина любовь», «Когда разводят мосты» (обидва — 1961), «На семи ветрах» (1962), поставив кінокомедію «Зайчик» (1965), в якій зіграв гол. роль, знімав сюжети для кіножурналу «Фитиль». Від 1969 — на кіностудії ім. О.Довженка. 1971 поставив телефільм «Где вы, рыцари?». Всенар. визнання й любов принесли Б. кіноф-ми про Велику вітчизняну війну Радянського Союзу 1941—1945 — «В бой идут одни “старики”» (1974) і «Аты-баты, шли солдаты» (1977), за які він отримав Держ. премію СРСР як режисер і актор (ролі капітана Титаренка і старшини Святкіна). Кіноф-м «В бой идут...» отримав також премії Всесоюзного кінофестивалю в м. Москва і Міжнар. кінофестивалю в м. Карлові Вари (Чехія). Всього Б. зіграв у кіно бл. 20 ролей, написав кілька сценаріїв. Мист-во Б. відзначалося ліризмом, м’яким гумором, гуманізмом та добротою; його героями були люди душевно тонкі, інтелігентні, мужні й принципові. Лауреат Держ. премії ім. Т.Шевченка (1977). Загинув в автокатастрофі на 40-му км траси Іванків—Київ. Згідно з його листом-заповітом до І.Миколайчука та М.Мащенка, похорон Б. на Байковому цвинтарі в Києві відбувся без офіц. почестей, промов і траурних маршів, лише «співоча ескадрилья» виконала «Смуглянку». На фасаді будинку по вул. Туманяна, 8, де жив Б., встановлено меморіальну дошку (1980, скульп. В.Борисенко), на могилі — погруддя (1982, скульп. А.Фуженко, архіт. Т.Довженко). Кінорежисер Л.Осика відмовився закінчити кіноф-м «Пришелец», над яким почав працювати Б. за власним сценарієм (1979), і натомість зняв кіноф-м про славетного актора, «...якого любили всі» (1982). 1994 ім’я Б. отримала мала планета, відкрита 1973 астрономом Л.Черних у Крим. астрофіз. обсерваторії. 1996 опубліковано кн. спогадів про Б. під назвою «Будем жить!».
Тв.: В бой идут одни старики: Киносценарий. К., 1975. Літ.: Кинословарь, т. 1. М., 1966; Корогодський Р. Літати. «Вітчизна», 1978, № 12; Зоркий А. «Я очень многое понял на земле». «Советский экран», 1979, № 12; Зінич С.Г., Капельгородська Н.М. Фільми про незабутнє: Нарис. К., 1983; Корогодський Р. Іменем глядачів. «Жовтень», 1984, № 2; Його ж. Екран героїки: На матеріалі творчості Л.Бикова, М.Мащенка. К., 1985; Митці України. К., 1992; Мистецтво України, т. 1. К., 1995; Мащенко М. Леонід Биков. «Культура і життя», 1997, 30 лип.; Брюховецька Л. Ефект Леоніда Бикова. «Кіно—Театр», 1999, № 2; Капельгородська Н. та ін. Український біографічний кінодовідник. К., 2001. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Биков Леонід Федорович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
