БЕРЕЖИЦЬКИЙ Прокіп (р. н. і р. с. невід.) — чигиринський полковник, генеральний суддя. Походив із шляхетської родини Семена Бережицького, яка проживала у Київському воєводстві й перебувала у родинному зв’язку з Б.Хмельницьким (Б. був небожем гетьмана). З початком національної революції 1648—1676 брав активну участь у боротьбі за визволення України. Восени 1648 — козац. отаман у м. Ніжин. Значиться в козац. реєстрі з 1649. Служив у Чигиринській сотні Чигиринського полку. Брав участь у квітневих укр.-рос. переговорах 1658 в Москві щодо придушення повстання проти гетьмана І.Виговського, яке очолювали полтав. полк. М.Пушкар і кошовий Я.Барабаш. У період міжусобної війни 1658— 63 (див. Громадянські війни другої половини 1650—першої половини 1660-х років в Україні) Б. відійшов від активної політ. і військ. діяльності. Перебуваючи від 1658 на посаді чигиринського полковника, у серп. 1665 підтримав обрання гетьманом П.Дорошенка. У квіт. 1666 їздив у складі посольства до Варшави обстоювати інтереси Укр. козац. д-ви. Очевидно, наприкінці 1660-х рр. став ген. суддею. Протягом 1668—72 підтримував П.Дорошенка в його боротьбі з претендентами на гетьман. булаву П.Суховієм і М.Ханенком. У листі до польс. короля Міхала-Корибута Вишневецького (лют. 1671), написаному спільно з ін. ген. суддею — С.Половцем, засвідчив підтримку городовим козацтвом і старшиною політики П.Дорошенка. Разом з ін. старшинами в лют. 1671 звернувся з листом до запороз. козацтва, в якому засуджувалися умови Острозького договору 1670 з Річчю Посполитою. На поч. 1674 Б. їздив на Запорозьку Січ, щоб досягти політ. порозуміння із запорожцями. Після капітуляції П.Дорошенка у верес. 1676 перед військами кн. Г.Ромодановського та І.Самойловича залишився в Чигирині. Подальша доля невідома. Літ.: Костомаров Н.И. Руина. В кн.: Костомаров Н.И. Собрание сочинений: Исторические монографии и исследования, кн. 6, т. 15. СПб., 1905; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльності. Нью-Йорк, 1985; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 10. К., 1998. В.С. Степанков.
Проф. Ніжин. історико-філол. ін-ту, дослідник історії Ніжина. На каф-рі заг. історії вивчав археол. пам’ятки та архів. джерела з історії Криму, Пд. України, Чернігівщини. Осн. праці опублікував у 1890—1900-х рр.: «Блаженный Игорь Ольгович князь Новгородский и великий князь Киевский» (1893); «Крымские дела в старом царском архиве XVI века на основании современной архивной описи» (1894); «Город Нежин в начале XIX века по описанию московских путешественников (Заметки к истории города)» (1895); «А.Ф.Шафонский и его труд: Черниговского наместничества топографическое описание» (1910). Літ.: Записки Ніжинського інституту народної освіти та науково-дослідної кафедри історії культури й мови при інституті. Ніжин, 1927—30; Горбан В.М. Ніжинському педінституту — 150 років. «Радянська школа», 1970, № 10; Ніжинський педінститут ім. М.В.Гоголя. Путівник до 150-річчя. К., 1970; Розвиток історичної науки в Ніжинському педагогічному інституті ім. М.В.Гоголя (до 150-річчя вузу). «УІЖ», 1970, № 9; Спринчак Я.О., Чапля І.К. Славний ювілей вищої школи у Ніжині. «Мовознавець», 1970, № 5; Костенко П. Ніжинський педінститут. «Пам’ятники України», 1971, № 4. П.Т. Тронько.
пу в Пн. Причорномор’ї. Розташов. на о-ві Березань. У давнину це був п-ів. Б. п. засноване вихідцями з м. Мілет (нині тер. Туреччини) у 2-й пол. 7 ст. до н. е. і проіснувало до 3 ст. н. е. (див. Античні держави Північного Причорномор’я). Ототожнюється з Борисфеном (Борисфенідою) або із «Ємпорієм борисфенітів» давньогрец. історика Геродота. Про заснування Борисфена 647/646 до н. е. повідомляє рим. історик Євсевій Кесарійський. Спочатку Б. п. відігравало роль політ. й екон. центру регіону. Наприкінці 6 — поч. 5 ст. до н. е. увійшло до складу Ольвійського полісу (див. Ольвія). В елліністичний період (див. Еллінізм) життя на Б. п. майже завмерло. У перші ст. н. е. тут було розташов. святилище Ахілла Понтарха, про що свідчать численні епіграфічні знахідки. Розкопки Б. п. ведуться з кінця 19 ст.: Р.Прендель (1884), Б.Фармаковський (1896), Г.Скадовський (1900—01), Е. Штерн (1904—13), М.Болтенко (1927—31; 1946—48), В.Лапін (1960—80), К.Горбунова (1962—72), Л.Копейкіна (1973— 80), Я.Доманський (1982—90), С.Мазараті (1982—84), С.Соловйов (1991), В.Назаров (1988—98). Літ.: Болтенко М.Ф. Исторические судьбы острова Березани. «Записки Одесского археологического общества», 1960, т. 1(34); Лапин В.В. Греческая колонизация Северного Причерноморья. Критический очерк отечественных теорий колонизации. К., 1966; Горбунова К.С. Древние греки на острове Березань. Л., 1969; Виноградов Ю.Г. О политическом единстве Березани и Ольвии. В кн.: Художественная культура и археология античного мира. Сборник памяти Б.В. Фармаковского. М., 1976; Горбунов К.С. Аттическая чернофигурная керамика из раскопок 1962—1971 гг. на участке Г о. Березань. В кн.: Художественные изделия античных мастеров. Л., 1982; Копейкина Л.В. Родосско-ионийская керамика VII в. до н. э. с о. Березань и ее значение для изучения раннего периода существования поселения. Там само; Крыжицкий С.Д., Отрешко В.М. К проблеме формирования Ольвийского полиса. В кн.: Ольвия и ее округа. Сборник научных трудов. К., 1986; Русяева А.С. Березанское поселение: Некрополь. В кн.: Археология Украинской ССР, т. 2. К., 1986; Її ж. Милет—Дидимы—Борисфен—Ольвия. Проблемы колонизации Нижнего Побужья. «Вестник древней истории», 1986, № 2; Назаров В.В. Древнегреческое поселение на острове Березань. Николаев, 1997; Vinogradov Y.G. A Maiden’s Golden Burial from Berezan, the Island of Achilles. «Expedition», 1994, vol. 36.2(23). В.В. Назаров.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БЕРЕЖИЦЬКИЙ ПРОКІП» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
