БЕЙ Василь (псевд.: Улас, Титар, Василенко, Василенко Улас; 1922 — трав. 1952) — публіцист, учасник визвол. змагань 1940— 50-х рр. Н. в с. Литвинів (нині село Підгаєцького р-ну Терноп. обл.). Закінчив г-зію в м. Бережани, 1939—41 — студент мед. ф-ту Львів. ун-ту. Провідник юнацтва Організації українських націоналістів Бережанської округи, 1941 учасник підстаршинської шк. ОУН(б) у Поморянах. 1941—42 в’язень нім. тюрем. 1942—44 обласний провідник юнацтва ОУН Тернопільщини. 1945—47 — крайовий референт пропаганди ОУН самостійників-державників (СД) Подільського краю, 1947—49 його крайовий провідник. 1949—52 кер. ОУН СД на Осередніх і Сх. укр. землях (ОСУЗ). Чл. Гол. проводу ОУН СД. Активний дописувач до підпільних газет і журналів. Автор праць «Як це насправді з допомогами російського народу» (1949), «До питання нашої політпропагандивної роботи у східньоукраїнському середовищі» (1952), «Перспективи розвитку національно-визвольної боротьби в Східній Україні» (1951—52) та ін. Нагороджений Українською головною визвольною радою Срібним Хрестом заслуги (1948). Заарештований МДБ (1951), невдовзі повернувся у підпілля й продовжив боротьбу. Загинув за невідомих обставин в с. Чернихів (нині село Зборівського р-ну Терноп. обл.) Літ.: Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943—1949: Довідник. НьюЙорк, 1994. О.Й. Стасюк.
роду Мансур (Мангит); половецького роду Кипчак. Частина Б. тут була утворена шляхом захоплення земель родовими військ. загонами (у 13 ст., до встановлення влади династії Гіреїв), ч. з’явилася як пожалування ханів. Після утворення Крим. ханства беї стали васалами хана. У спец. привілеї хана фіксувалися права бейського роду на землю, його імунітети та васальні повинності. За умови припинення бейської династії чи зради бея Б. міг перейти хану. Бей обирався представниками роду і затверджувався ханом. Частина земель Б. входила до домену бейського роду, ч. виділялася в умовне землеволодіння за військ. службу бейським васалам — мурзам. Нас. окремого Б. складало окремі підрозділи нар. та феод. ополчень і регулярної армії. Б. мав часткову автономію у адм., суд. і фінансових справах. Найбільшим за розміром був Б. роду Ширін. Він займав тер. Пн. та Сх. Криму — від м. Ор-Капи (нині Армянськ) на пн., м. Карасубазар (нині Білогірськ) на зх. і до м. Боспор (нині Керч) на сх., з адм. центром у м. Солхат (нині Старий Крим). Центр. органом управління Б. роду Ширін був диван. Значними були також Б. родів Аргин, Яшлав, Мансур, Барин. Б. роду Аргин обіймав ч. Пд. Криму від м. Кафа до м. Солдайя (нині Судак). Б. роду Яшлав займав ч. Пд.-Зх. Криму між річками Кача та Альма. Б. роду Мансур з’явився у 17 ст. і охоплював Зх. Крим від м. Саки до м. Ак-Мечеть (нині смт Чорноморське), з центром у останньому. Б. роду Барин знаходився у Пн. Криму між м. Ак-Шеїх (нині смт Роздольне) та м. Айбар (нині с. Войкове Первомайського р-ну). Літ.: Смирнов В. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты до начала ХVIII ст. СПб., 1887; Лашков Ф. Исторические очерки крымско-татарского землевладения. Симферополь, 1897; Кримський А. Студії з Криму. К., 1930; Сыроечковский В. Мухаммед-Гирей и его вассалы. «Ученые записки Московского государственного университета», 1940, вып. 61; Manz B.F. The Clans of the Crimean Khanate: 1466—1532. «Harvard Ukrainian Studies», 1978, vol. 2, N 3. О.В. Кресін.
41, 1946—50 навч. на істор. ф-ті Київ. ун-ту. Учасник Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945. 1941 — солдат, 1942— 46 — офіцер Червоної армії (від 1946 — Радянська армія); 1950—64 — вчитель, завуч, дир. СШ № 1 м. Чорнобиль. З 1964 — в Луганському пед. ін-ті: викл., з 1970 — доц., з 1978 — проф., 1978—89 — зав. каф-ри заг. історії. Аспірантуру закінчив у секторі феодалізму Ін-ту історії АН СРСР. Канд. дис. «Твори ал-Масуді як джерело з історії Східної Європи 10 ст.» захистив під кер-вом рад. сходознавця-медієвіста, проф. Б. Заходера в Ін-ті народів Азії АН СРСР. Докторську дис. «Твори Мас’уд ібн Намдара як джерело з історії Аррана і Шірвана початку 12 ст. і пам’ятник середньовічної арабської літератури» захистив у від-ні сусп. наук АН Азерб. РСР. Автор понад 100 наук. праць. Нагороджений 2-ма орденами та 9-ма медалями СРСР, пам’ятним знаком «50 років визволення України». П. у м. Луганськ. Тв.: Мас’уд ибн Намдар. Сборник рассказов, писем и стихов. Факсимиле текста, предисл. и указатели В.М.Бейлиса. М., 1970; Ал-Идриси о Восточном Причерноморье и Юго-Восточной окраине русских земель. В кн.: Древнейшие государства на территории СССР: Материалы и исследования. 1982 г. М., 1984; Политические мотивы в творчестве поэта ал-Газзи (1049—1129). В кн.: Письменные памятники Востока: Историко-филологические исследования. 1976—1977 гг. М., 1984; Представление о цивилизациях древности в системе исторических знаний ал-Йакуби и ал-Масуди. В кн.: Ислам и проблемы цивилизационных взаимодействий. М., 1994; К анализу источников для биографии Абу Исмаила ал-Хусайна ат-Тугра’н. В кн.: Восточное историческое источниковедение и специальные исторические дисциплины. М., 1994. Літ.: Милибанд С.Д. Биобиблиографический словарь советских востоковедов. М., 1975; Список основных научных трудов доктора исторических наук, профессора В.М.Бейлиса. «Народы Азии и Африки», 1984, № 5. В.М. Даниленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Бей Василь» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
