БАЙОВ (Баиов) Олексій Костянтинович (06.02.1871—08.09.1935) — військ. історик і теоретик, генерал-лейтенант. Н. в м. Умань. Із полтав. дворян, син генерала. Закінчив Володимирський кадетський корпус у Києві, 2-ге військ. Костянтинівське уч-ще (1890) та Імператорську військ. акад. в Санкт-Петербурзі (1896). Служив у Віленському військ. окрузі. 1902 призначений штаб-офіцером, зав. навч. частини, управителем справ (1904—14), водночас від 1906 — проф. каф-ри історії військ. мист-ва Акад. Генштабу, Військ.істор. комісії з опису рос.-япон. війни 1904—05. Автор праць з історії військ. мист-ва. Ред. «Известий Императорской Николаевской военной академии» (1910— 14), один із засн. Рос. військ.істор. т-ва і ред. його журналу (1912—14). Під час Першої світової війни був ген. для доручень при команд. 8-ю армією, нач. штабу армійського корпусу і 3-ї армії, командиром піх. д-зії 50-го армійського корпусу. Після Жовтневої революції 1917 очолював комісію з упорядкування істор. архівів при Комісаріаті військ.-навч. закладів Петрогр. військ. округу. Проте згодом воював у Пн.-Зх. армії ген. від інфантерії М.Юденича, потрапив до Естонії, де до 1926 викладав у Талліннському військ. уч-щі і на курсах Генштабу естон. армії. На еміграції друкувався в ж. «Часовой» та газ. «Возрождение» (Париж). За військ.-теор. поглядами належав до «академічної школи»
168 БАЙРАМ
рос. військ. теоретика Г.Леєра. Був засн. «російської школи», яка стверджувала, що військ. доктрина мусить мати нац. характер і будуватися на вивченні рос. військ. мист-ва у його класичних зразках. Найповніше свої погляди виклав у праці «История военного искусства как наука» (1912). П. у м. Таллінн. Тв.: Военно-географический и статистический очерк Северной Кореи. СПб., 1904; Приказы графа Миниха в 1736—1739 гг. В кн.: Сборник военно-исторических материалов, вып. 14. СПб., 1904; Русская армия в царствование императрицы Анны Иоанновны: Война России с Турцией в 1736—39 гг., т. 1—2. СПб., 1906; Курс истории русского военного искусства, вып. 1—7. СПб., 1909—13; Военное дело в эпоху императора Павла I. В кн.: История русской армии и флота, т. 3. М., 1911; Значение В.О. Ключевского для русской военной исторической науки. «Известия Императорской Николаевской военной академии», 1911, № 21; История русской армии: Курс военных училищ, вып. 1, СПб., 1912; Записка об инструкции отделам Императорского Русского военно-исторического общества, кн. 1. СПб., 1913; Национальные черты русского военного искусства в романовский период нашей истории. СПб., 1913; Конспект по истории военного искусства России. СПб., 1914; Отзыв о сочинении Н.П. Волынского «Постепенное развитие русской регулярной кавалерии в эпоху Петра Великого». Пг., 1917. Літ.: Павловский И.Ф. Краткий биографический словарь. Полтава, 1912; Його ж. Первое дополнение. Полтава, 1913; Бескровный Л.Г. Очерки военной историографии России. М., 1962; Климова К. Перший військово-історичний часопис в Україні. «Військово-історичний альманах», 2001, ч. 2(3). С.І. Білокінь.
могил предків та навідуванням друзів, яким приносять подарунки. Бідним під час Рамазан-Б. роздають милостиню грішми, а під час Курбан-Б. — м’ясом свіжозабитих тварин (на це йде приблизно 2/3 м’яса кожної тварини). В Туреччині Б. називають також християн. свято Пасхи. Під час святкування Б. зазвичай заборонялося ведення війни. В укр. історії в зв’язку з цим пам’ятний Курбан-Б., який припав на час Берестецької битви 1651 і відохотив кримськотатар. союзників Б.Хмельницького від бойових дій. Літ.: Мец А. Мусульманский ренессанс. М., 1977. Д.С. Вирський.
Україні й навчали дітей грамоти. Традиції надання ступеня Б. збереглись у європ. та амер. ВШ, нині впроваджуються і в Україні. О.М. Дзюба.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БАЙОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
