АХТІАР — назва до 1784 м. Севастополь. АХШАРУМОВ Дмитро Володимирович (20(08).09.1864—03.01.1938) — музичний діяч. Н. у м. Одеса. Муз. освіту здобув у Петерб. та Віденській консерваторіях. З 1886 розпочав діяльність як скрипаль. Протягом наступного десятиріччя виступив з 200 концертами, виконав чимало складних творів класичного скрипкового репертуару, деякі власні композиції й обробки. 1898, переїхавши до Полтави, ініціював створення у місті симфонічного оркестру, очолив губернське від-ня Рос. муз. т-ва, сприяв заснуванню муз. уч-ща. 1900—14 очолював як диригент і організатор гастрольні виступи оркестру, було здійснено 11 турне до Варшави, Вільно (нині м. Вільнюс), Санкт-Петербурга, Воронежа, Одеси та ін. міст. Завданням музикантів була популяризація творів видатних композиторівкласиків. Колективом були виконані майже всі симфонії Л.Бетховена, п’ять симфоній Ф.Й.Гайдна, дві симфонії В.-А.Моцарта, твори П.Чайковського, М.Глинки, М.Лисенка та ін. Оркестру належить першість у виконанні «Української симфонії» М.Калачевського. З 1919 працював як музикант, диригент, педагог у Феодосії, Москві, Петрограді (нині С.-Петербург), Воронежі. 1929 переїхав до Туркменістану, став одним із засн. Ашхабадського муз. уч-ща. 1935—38 зазнав політ. переслідувань. Заарештований. П. в ув’язненні. Посмертно реабілітований. Літ.: Кауфман Л.С. Дмитро Володимирович Ахшарумов. К., 1971. Л.А. Нестуля.
нішими є відкриті в різних частинах п-ова стоянки із знаряддями на основі гальок (Ечкі-Даг та ін.), але вивчені вони поки що недостатньо. Більш повними є відомості про пізньоашельські стоянки під відкритим небом, для яких характерні великі знаряддя зі сколів, рубила й архаїчні двобічно оброблені ножі (Заскельне IX, Шари I—III та ін.), та про печерні й відкриті стоянки на зразок нижнього шару Кіїк-Коби (див. КіїкКобинська культура) — Кабазі II, шар IV, Червоний Мак та ін. — із зубчастими й виїмчастими знаряддями незначних розмірів. Залишки фауни виявлені лише на поодиноких стоянках. Вони представлені кістками бізонів, коней, віслюків, оленів та ін. Походження А. п. К. остаточно не з’ясоване; деякі з їх аналогів є у складі мустьєрської культури (див. Мустьєр) п-ова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АХТІАР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
