АТТІЛА (р. н. невід. — 453) — вождь гунів і союзних їм герм. і сарматських (див. Сармати) племен. Об-ня сх. гунів склалося наприкінці 3 ст. н. е. поблизу пн. кордонів Китаю. Частина їх залишилась у степах Монголії, але осн. маса рушила на зх. і в 2-й пол. 4 ст. з’явилася у Пн. Причорномор’ї. За А. європ. протод-ва гунів розташовувалась у Дакії (сучасна Румунія) та Паннонії (тер. сучасної Пн. Сербії, Зх. Угорщини та Сх. Австрії), а ставка вождя — неподалік Токая (нині місто на пн. Угорщини). Гуни підкорили собі протогерманців-готів, брали данину із Зх. Рим. імперії (див. Рим Стародавній) та Візантії. Спочатку на чолі гунів було двоє братів — А. і Бледа, однак 444 або 445 А. вбив брата і став одноосібним правителем. Особливо він дошкуляв Візантії, неодноразово спустошуючи її балканські володіння і загрожуючи Константинополю. У черв. 451 рим. полководець Флавій Аецій завдав ордам А. нищівної поразки у битві на Каталаунських полях в Пн.-Сх. Франції. Могутність гунів була назавжди зламана. А. помер під час свого чергового весілля 453. Ранньосередньовічні джерела повідомляють, що його отруїли.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АТТІЛА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
