АСКОЛЬД (р.н. і.р.с. невід.) — київ. князь, скандинав за походженням. Один із засн. першого сх.-слов’ян. держ. утворення у Наддніпрянщині (Київського князівства). Сучасна наука вважає, що наприкінці 8 — поч. 9 ст. вихідці зі Скандинавії (купці й воїни) почали спускатися Дніпром і осідати у Серед. Наддніпрянщині. Поряд з Києвом варяги отаборилися тоді у Полоцьку й Турові (нині місто і с-ще міськ. типу в Білорусі). У літописах А. діє завжди разом з Діром, проте історики встановили, що А. княжив у Києві в 50—60-х, а Дір — 70 — поч. 80-х рр. 9 ст. А. здійснював активну зовн. політику. 18 черв. 860 рус. воїни на 200 човнах під проводом А. вдерлися до бухти Золотий Ріг, що омивала Константинополь, там висадилися й розпочали облогу міста. Імп. Візантії Михаїл III почав переговори з А. і підписав з ним мирову угоду, яка, коли висновувати її суть зі змісту наступних рус.візант. угод (див. Договори Київської Русі з Візантією), забезпечувала привілеї рус. купців у Візантії. 867, згідно зі свідченнями візант. джерел, А. охрестився, можливо, з певною кількістю дружинників. Пізні літописні ізводи (напр., Никонівський) сповіщають, що А. воював з волзькими болгарами (див. Болгари волзькі), перемагав печенігів, прагнув розширити тер. свого князівства. Час і обставини смерті А. точно не відомі (див. Аскольдова могила). М.Ф. Котляр.
ється з літописним урочищем Угорським (назва походить або від давньорус. «угор» — крутий берег, або від угрів-кочовиків, які зупинялися тут у 9 ст., див. Арпади). За «Повістю временних літ» 882 в Угорському, за наказом кн. Олега, вбито князів Аскольда і Діра. Місце вбивства і поховання Аскольда з часом отримало теперішню назву. Про заселення місцевості у цей час свідчать два скарби, що налічували понад 5 тис. арабських монет 8—9 ст., знайдені у 19 ст. Тоді ж поряд було відкрито печерний лабіринт з криптами і давньорус. написами 11— 12 ст. (його місцезнаходження тепер не відоме). Літопис згадує тут у 12 ст. Угорські ворота, які могли бути складовою оборонних укріплень, позаміський княжий двір, а також храм св. Миколая. Згодом тут постав відомий Миколаївський Пустинний чол. монастир, яким опікувалося Військо Запорозьке. На поч. 18 ст. А. м. перетворилася на монастирський, з 1786 — на заг.-міськ. цвинтар. У 1809—10 збудовано нову церкву за проектом архіт. А.Меленського, 1861 — будинок причту, 1899 — дзвіницю за проектом архіт. Є.Єрмакова. На цвинтарі А. м. було бл. 2 тис. поховань відомих підприємців, військ., вчених, культ., громад.-політ. діячів: М.Глєбова, М.Гудима-Левковича, М.Демидовського, О.Дашкевича, Ф.Мерінга, Ф.Рилєєва, О.Селіна, В.Симиренка, М.Соловцова, В.Тарновського, О.Терещенка, М.Юзефовича, студентів і гімназистів, загиблих під Крутами у 1918 (див.: Крути, бій 1918) та ін. 23 груд. 1934 президія Київ. міськради ухвалила рішення закрити церкву на А.м., а цвинтар ліквідувати, утворивши на його місці парк. 1936 храм перетворено на павільйон-ротонду (проект архіт. П.Юрченка). До 1940 невелику кількість поховань перенесено, тер. цвинтаря переплановано на парк. 1979 парковий павільйон передано Музею історії міста Києва. 1992 встановлено хрест і пам’ятну плиту загиблим під Крутами; 1998 поряд із входом на тер. — пам’ятний знак на згадку про угрів. 1997—98 відбудовано баню храму, 1998 у склепі М.Демидовського влаштовано каплицю.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АСКОЛЬД» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
