АРТИЛЕРІЯ (франц. artillerie, від пізньолат. artillum — снаряд, машина) — 1) рід сухопутних військ, який від доби пізнього середньовіччя до серед. 20 ст. скла-
дав їх гол. вогневу силу; 2) сукупність певного типу предметів і засобів військ. озброєння; 3) наука про устрій, організацію та бойове застосування артилер. озброєння. А. як засіб військ. озброєння виникла в Зх. Європі протягом 14 — поч. 15 ст. У розвитку А. виділяють два етапи: гладкоствольної А. (14 — поч. 19 ст.) та нарізної А. (з 19 ст.). Спершу А. поділялася на фортечну, польову та мор. Зі створенням масових регулярних армій та диференціацією функцій, завдань і зростанням вогневої потужності артилер. озброєння почали розрізняти А. різних видів призначення (армійська, корпусна, дивізійна, полкова, батальйонна тощо), а також наземну, мор. й зенітну. На зх.-укр. землях А. з’явилася наприкінці 14 ст. 1468 у Львові створено гарматну ливарню, яка постачала артилер. озброєння. За люстрацією 1552 артилер. озброєння Київ. замку складалося із 100 дрібнокаліберних та 16 великих мідних гармат. Від 2-ї пол. 16 ст. польова А. («армата») перебувала на озброєнні козац. війська. За доби Б.Хмельницького козац. військо мало численну та спеціально організовану А., яку обслуговувала гарматна обслуга (понад 300 осіб). У Берестецькій битві 1651 козац. військо мало понад 100 гармат. Очолював А. у війську Хмельницького генеральний обозний, до штабу якого належали гарматний осавул, хорунжий і писар. Артилер. озброєння за гетьманування Б.Хмельницького зберігалося у Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький), за Ю.Хмельницького — у Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський), за І.Брюховецького — у Лохвиці та Ромнах, за І.Самойловича і пізніше — у Коропі. Після Полтавської битви 1709 рос. цар Петро I конфіскував гармати з полкових міст. Спроби відновити козац. А. здійснювалися за гетьманування І.Скоропадського та Д.Апостола. 1915—17 у Києві існувало Миколаївське артилер. уч-ще, більшість випускників якого служили в частинах гетьман. війська П.Скоропадського та Добровольчої армії. За часів нац.-визвол. змагань у складі Армії Української Народної Республіки були спец. артилер. частини (кінно-гірський гарматний полк під командою О.Алмазова у складі 1-ї Запоріз. д-зії («алмазовці»), Гарматна бригада київ. Січо-
вих стрільців та ін.). В Українській Галицькій армії було 12 артилер. частин (понад 300 гармат), які складалися з колиш. артилер. обслуг австрійс. війська. А. відігравала важливу роль у проведенні наступальних операцій та обороні під час Першої світової війни та Другої світової війни. Із впровадженням після 1945 ракетного озброєння, реактивної авіації та зброї масового знищення А. втрачає своє колиш. значення ударної вогневої сили. Літ.: Карелин И. Старинные пушки. «Записки Одесского общества истории и древностей», 1872, т. 8; Бранденбург Н.Е. Исторический каталог С.-Петербургского артиллерийского музея, ч. 1—3. СПб., 1877—89; Нилус А.А. История материальной части артиллерии, ч. 1—2. СПб., 1904; Струков Д.П. Путеводитель по артиллерийскому историческому музею. СПб., 1912; Крип’якевич І. Студії над державою Богдана Хмельницького. «ЗНТШ», 1931, т. 151; І.К. [Крип’якевич І.] Початки артилерії на Україні: XIV—XVII ст. «Літопис Червоної Калини», 1932, № 1; Його ж. З історії козацької артилерії. «Літопис Червоної Калини», 1932, № 2; Його ж. Українська артилерія в часи Б.Хмельницького. «Літопис Червоної Калини», 1932, № 4; Історія січових стрільців 1917—1919. Львів, 1937; Сборник исследований и материалов Артиллерийского исторического музея Красной Армии, т. 1. М.— Л., 1940; Рубцов Н.Н. История литейного производства в СССР, ч. 1. М.— Л., 1947; История артиллерии, вып. 1. М., 1952; Сидоренко В.О. З історії селянсько-козацької артилерії часів визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. «Праці Київського історичного музею», 1958, т. 1; История отечественной артиллерии, т. 1—2, кн. 1—5. М.—Л., 1959—70; Hubicki W. Pierwszy drukarz Moskwy i Lwоwa konstruktorem armat: nieznany list Iwana Fedorowicza. «Kwartalnik historii nauki i techniki», 1968, N 1; Nowak T. Fortyfikacje i artyleria Kamienca Podolskiego. «Studia i materiaіy do historii wojskowoœсi», t. 19, N 1; Отечественная артиллерия: 600 лет. М., 1986; Палієнко В.І. Заціліла гармата. «Пам’ятки України», 1991, № 6; Його ж. Київська артилерія в національно-визвольній боротьбі українського народу другої половини 14 — початку 18 ст. В кн.: Українська козацька держава: Витоки та шляхи історичного розвитку. К., 1991; Історія українського війська, т. 1—2. Львів, 1992—96; Палієнко В.І. Київські гармати. «Старожитності», 1992, № 15; Фролов Б. Реліквії військової історії. «Київська старовина», 1993, № 1; Палієнко В. Українська артилерія в музеях Росії. «Пам’ятки України», 1994, № 1/2; Петрів Р. Сіль, гармати і папір…: З історії розвитку економіки Галичини 18 ст. «Дзвін», 1994, № 4
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АРТИЛЕРІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
