АНТРОПОНІМІКА (від грец. Tнћсщрпт — людина і ‡нхмб — ім’я) — спеціальна історична дисципліна, розділ ономастики і лексикології, що вивчає власні імена людей, спадкові особові назви, прізвища, прізвиська, а також псевдоніми, криптоніми, імена персонажів фольклору і худож. літ. Практика іменування людей виникла на ранньому етапі розвитку сусп-ва для ідентифікації його членів. Спочатку ім’я підказували здебільшого різні обставини родинного життя, риси і характер людей, віра в магічну силу імені. Більшість особових імен походить від загальних. А. використовують для реконструкції багатьох істор. подій і явищ: тогочасної флори,
110 АНФОЛОГІОН
О.М. Апанович.
фауни краю, вірувань, звичаїв, побутових предметів, професій, родинних зв’язків, простих понять духовного і матеріального життя народів, реалій минулого, не відображених в письмових джерелах і які в наш час зникли. А. допомагає істотно, в деталях, доповнити істор. уяву про розвиток сусп-ва в минулому. Вона — повноцінне істор. джерело, яке виконує допоміжну інформативну функцію при встановленні густоти, поширення, напрямків і характеру міграційних процесів, визначає національність, соціальний стан, походження нас. тощо. Найдавніші укр. імена щедро відображені у фольклорі, письмових джерелах, тв. мист-ва 10— 11 ст. Система нац. іменування формувалася протягом багатьох віків, починаючи від дохристиян. доби (Бажан, Вовк, Володимир, Кий, Святослав, Третяк, Мовчан, Шостак, Малуша та ін.). Основу укр. імен наступних століть складають імена християн. календаря, які давали дитині під час хрещення, — Василь, Микола, Петро, Катерина, Олена, Марія. На укр. мовному ґрунті вони набули нац. звукового оформлення, обросли різними варіантами: Гриць, Лесь, Мисько, Настя, Гапка, Ганя тощо. На їхній основі утворено переважну частину нац. прізвищ: Василенко, Василишин, Васильківський, Максименко, Максимович тощо. В 17 ст. найхарактерніший для Наддніпрянщини суфікс -енко сягав 60 % суфіксів усіх прізвищ. Сьогодні укр. імена поширені на всіх континентах світу. Літ.: Спеціальні історичні дисципліни. К., 1992. Я.І. Дзира.
ря Котіса I в його боротьбі з братом Мітрідатом VIII за боспорський трон. Відомі імена аорських ватажків цих часів: Спадін, Евнон. За даними Мели Помпонія та Плінія Старшого, в 2-й пол. 1 ст. н. е. аорси-амаксобії (тобто «ті, що живуть у возах») перекочували в степи між Дніпром та Дністром. Тут виникло міцне військ.-політ. угруповання, назване Аорсією. Від серед. 2 ст. н. е. були асимільовані аланами і в антич. джерелах не згадуються. О.В. Симоненко.
«Анфологіон». Титульний аркуш. Видання Києво-Печерської друкарні 1619.
товувалися різні шрифти. Здійснювалося за рукописом, підготовленим І.Борецьким, на той час ігуменом Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря, архідияконом З.Копистенським, який звірив рукопис з грец. оригіналом, переклав та відредагував чимало статей. У передмові вміщені відомості про започаткування Києво-Печерської друкарні, післямова написана Є.Плетенецьким і П.Бериндою. А. в 17—18 ст. неодноразово видавався у різних редакціях у друкарні Києво-Печерської лаври, Львівській братській друкарні, Новгород-Сіверській друкарні, Почаївській друкарні, Чернігівській друкарні. Літ.: Огієнко І. Історія українського друкарства, т. 1. Львів, 1925; Книга і друкарство на Україні. К., 1964. Л.А. Дубровіна.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АНТРОПОНІМІКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
