Масова поява євреїв в Україні відбулася після поглинення укр. етнічних земель Річчю Посполитою (див. Люблінська унія 1569). Польс. або полонізовані укр. магнати активно сприяли переселенню єврейс. громад на тер. своїх маєтків, особливо на Правобережній Україні. Після «революції цін», викликаної напливом до Європи американського золота, ціни на хліб у Європі багатократно зросли. Поспішаючи використати сприятливу кон’юнктуру, власники великих маєтків почали розвивати на укр. чорноземах фільваркові г-ва (див. Фільварок) і вивозити хліб в Європу через балтійські порти. Безпосередніми організаторами фільваркового господарювання на засадах оренди або відкупів були заможні євреї. Вони здійснювали також транспортування і експорт панського хліба, його переробку в горілку і продаж останньої в шинках, збирали мито, налагоджували вир-во і продаж ремісничих виробів. Останнє призвело до розорення місц. підприємців, у т. ч. з сел. середовища, які займалися кустарними промислами. Визиск селян панами та прошарком єврейс. орендарів і суборендарів зріс. Зросла і ненависть покріпачуваного укр. селянства до панів та їхніх поплічників. Селяни при цьому вважали своїми визискувачами не окремих євреїв, а всіх євреїв взагалі, тому що єврейство організовувалося як замкнений феод. стан (див. Стани). Сел. війна серед. 17 ст. привела до цілковитої ліквідації великого землеволодіння і звільнення селян від кріпосницької залежності. У ході її було погромлено або цілком знищено багато єврейс. громад. Кількість загиблих від рук повстанців євреїв, що на-
звана у тогочасних хроніках й інколи використовується в сучасній популярній літ. — до 100 тис. осіб, — не відповідає дійсності. Чисельність зареєстрованого в Україні 1648 нас. єврейс. поселень становила 51 тис. осіб. Щоправда, фактична кількість єврейс. мешканців істотно перевищувала зареєстровану. Слід відзначити, що більшість тогочасних єврейс. м-к (штетлів) в Україні зникла тоді не внаслідок їх погромів, а внаслідок еміграції їхніх мешканців за посередництвом амстердамської общини в Англію. Із приєднанням Лівобережної України до Рос. д-ви гетьман. урядові, як про це свідчать документи, часто доводилося звертатися до Санкт-Петербурга за дозволом на проживання єврейс. громад, які висловлювали намір переселитися з Правобережжя. Уряд був заінтересований у розгортанні на Лівобережжі торг.-підприємницької діяльності євреїв. Після ліквідації Речі Посполитої осн. частина європ. єврейства опинилася в межах Російської імперії. Змушений визначити своє ставлення до «єврейського питання», уряд Катерини II обмежив право проживання євреїв в імперії певними територіальними рамками (межа осілості). Лише з 2-ї пол. 19 ст. окремим категоріям євреїв почали дозволяти проживання за цією межею, а саме: купцям 1-ї гільдії (з 1859), особам, які мали наук. ступінь (з 1861), всім євреям з вищою освітою (від 1879). Будь-які обмеження знімалися, якщо євреї відмовлялися від іудаїзму (див. Іудаїзм в Україні) і переходили у православ’я. Одночасно запроваджувалися обмеження на навчання євреїв в учбових закладах, які давали повну середню або вищу освіту (відсоткова норма). Межа осілості, відсоткова норма, заборона публічного використання ідишу та івриту, обмеження у заняттях с.-г. працею, заборона на певні професії та ін. форми держ. антисемітизму офіційно зберігалися в Рос. імперії до поч. 20 ст. (серед європ. країн подібне спостерігалося лише в Румунії). І все-таки євреї займали міцні позиції в екон. житті укр. губерній Рос. імперії. 1817 вони володіли 30 % з-дів і ф-к. До 1872 — контролювали 90 % ґуралень і 32 % цукрової пром-сті України.
Наприкінці 19 ст. на укр. землях проживало бл. 3 млн євреїв. Одним із небагатьох великих міст, в яких євреям дозволялося жити, була Одеса. Тому за чисельністю єврейс. общини це місто тоді було на 3-му місці в світі, після НьюЙорка і Варшави. 1871 в Одесі відбувся перший єврейс. погром. Надалі чорносотенні орг-ції (див. «Чорна сотня») за мовчазної підтримки царського уряду час від часу організовували погроми, особливо в період революції 1905— 1907. Поєднання держ. антисемітизму з погромними діями «Союза русского народа» та ін. чорносотенних орг-цій спричинили масову еміграцію євреїв, здебільшого до Пн. Америки. Починаючи з 70-х рр. 19 ст., Рос. імперію покинуло 1,2 млн євреїв. На укр. землях Росії і Австро-Угорщини наприкінці 19 ст. народився і широко розвинувся сіоністський рух (див. Сіонізм). Єврейс. молодь поповнювала собою найрадикальніші політ. партії — як заг.-рос. (есери, соціал-демократи), так і єврейс. (Бунд, Поалей Ціон, Сіоністська соціалістична робітн. партія та ін.). Під час революцій поч. 20 ст. і громадянської війни в Україні 1917— 1921 загинуло від 60 до 70 тис. осіб мирного єврейс. нас. Політика більшовиків щодо євреїв була суперечлива. З одного боку, у вищому кер-ві РСДРП(б) перебувало чимало євреїв. Тому не випадково у більшовицькій пропаганді антисемітизм ототожнювався з контрреволюцією. В. Ленін записав свій виступ проти антисемітизму на грамофонну платівку, яка поширювалася по всій країні. 27 лип. 1918 він підписав декрет, яким зобов’язав «усі Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів уживати таких заходів, що дієво викоренили б антисемітський рух». З ін. боку, більшовики з 1918 почали насаджувати «воєнний комунізм», тобто боротися з приватною власністю, товарно-грошовими відносинами, торгівлею і ринком. З торгівлею особливо тісно було пов’язане єврейство, через це воно й постраждало від репресивної політики д-ви. Більшовики також заперечували політичний плюралізм. З єврейством вони боролися передусім руками самих євреїв. Створені в складі к-тів РКП(б) всіх рів-
нів єврейс. секції зайнялися ліквідацією сіоністських і бундівських орг-цій, ін. єврейс. партій, реліг. громад. Й. Сталін широко використовував, з одного боку, окремих євреїв, які підтримували більшовиків, а з ін. — антисемітизм у боротьбі за владу. В органах держ. безпеки, які становили для нього важливий інструмент контролю за сусп-вом, не випадково було непропорційно багато євреїв. Чекістів єврейс. походження легше було підпорядкувати владі через їхню відірваність від власного нац. середовища і від суспільства загалом. Починаючи з останніх років Другої світової війни, коли нац. політика парт. кер-ва набула рис войовничого націоналізму, розгорнулася ґрунтовна чистка парт. та держ. апарату, силових структур і вищих навч. закладів від євреїв. 1948 розпущено Єврейський антифашистський комітет, що стало сигналом для масових розправ з єврейс. інтелігенцією. Репресії здійснювалися під маскувальною оболонкою «боротьби з космополітизмом». На поч. 1953 інспірована «справа лікарів». За задумом Сталіна та його підручних вона повинна була настроїти громадськість проти єврейства. Кінцева мета кампанії — депортація євреїв на Далекий Сх., де для них «гостинно» утворили ще з 1930-х рр. Єврейс. автономну обл. (див. Біробіджанський проект). У доповіді М.Хрущова на ХХ з’їзді КПРС, в якій було піддано критиці сталінську політику культу особи, держ. антисемітизм не засуджувався. Євреї в добу М.Хрущова переслідувалися переважно за екон. злочини. Поряд із сіонізмом в пресі почали відкрито шельмувати іудаїзм. У вид-ві АН УРСР вийшла кн. Т.Кичка «Іудаїзм без прикрас» з карикатурами, в яких підкреслювалися фізичні особливості євреїв. Цей вияв відвертого расизму з боку влади, яка завжди пропагувала своє інтернац. обличчя, шокував увесь світ. Зростаюча фінансова, тех. і навіть продовольча залежність СРСР від країн Заходу зробила ефективним тиск на рад. кер-во, зокрема в питаннях отримання євреями дозволу на еміграцію. Між переписами 1959 і 1970 чисельність євреїв в УРСР внаслідок еміграції скоротилася на 63 тис. осіб, між 1970 і 1979 — на
148 тис., між 1979 і 1989 — на 147 тис. Еміграція здійснювалася під фальшивим приводом «возз’єднання сімей». Привід був потрібний, щоб пояснити, чому через «залізну завісу» випускають тільки євреїв. У незалежній Україні держ. антисемітизму не існує, а побутовий засуджується з боку д-ви і громадськості.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АНТИСЕМІТИЗМ В УКРАЇНІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
