АКСЕЛЬРОД Павло (Пінхус) Борисович (парт. псевдонім — Александрович; літ. — Н.Д., Робочий, Пітейнберг; 1850—16.04.1928) — політ. діяч, літератор. Н. поблизу м. Почеп Мглинського пов. Черніг. губ. (нині Брянська обл., РФ) в родині корчмаря. Навч. в єврейс. казенному уч-щі в м. Шклов, з 1863 — у г-зії в м. Могильов (обидва міста нині Могильовської обл., Білорусь), Ніжин. юрид. ліцеї, з 1872 — у Київ. ун-ті, де і почалася його революц. діяльність. Проводив пропагандистську роботу в артілях робітників-бу-
56 АКТ
дівельників. 1873 був одним із засн. народницького гуртка, що став від-ням петерб. орг-ції чайковців. Брав участь у «ходінні в народ». У жовт. 1874 заарештований за пропаганду серед селян Могильовської губ.; втік з-під арешту. Переїхав спочатку до Берліна, у січ. 1875 — до Женеви, де зблизився з нім. соціал-демократами і рос. емігрантами — прихильниками народника М.Бакуніна, які видавали газ. «Работник». За дорученням останніх у серп. 1875 нелегально приїздив до Росії для встановлення зв’язків з місц. групами революціонерів. Після повернення наприкінці того ж року до Женеви співробітничав у ж. «Работник», 1878 був одним із засн. і ред. ж. «Община», зблизився з женевською секцією Юрської федерації анархістського Інтернаціоналу. Від лют. 1879 — у Санкт-Петербурзі, з черв. — в Одесі, де спробував відновити діяльність розгромленого Південноросійського робітничого союзу. Того ж року приєднався до групи «Чорний переділ», був ред. однойменного періодичного вид. Після розгрому групи на поч. 1880 організував нову групу — «Північноросійське товариство “Земля і воля”», розробив її програму. З 1881 проживав у м. Цюрих (Швейцарія), вивчав історію зх.-європ. робітн. руху, публікував статті у женевському ж. «Вольное слово», ж. «Вестник “Народной воли”». 1883 — один із співзасн. рос. с.-д. групи «Визволення праці». У 1880— 90-х рр. перекладав рос. мовою тв. К.Маркса і Ф.Енгельса, співробітничав у журналах «Рабочий»,
«Знамя», «Социалист» (один із ред.), «Социал-демократ», керував неперіодичним зб. «Работник», що виходив 1896—99, опублікував низку статей і брошур, брав участь у конгресах Інтернаціоналу II (1893 — у Цюріху, 1896 — у Лондоні). 1900 увійшов до редакцій газ. «Искра» і ж. «Заря» та до кер-ва «Закордонної ліги революційної соціал-демократії». Після II з’їзду РСДРП — один з лідерів меншовизму, політ. платформу якого обґрунтував у низці публікацій, у виступах на парт. з’їздах і конф. Під час революції 1905—1907 агітував за скликання Народної думи. Вважав непримиримими більшовицький (див. Більшовизм) і меншовицький напрями в РСДРП, виступав за скликання робітн. з’їзду з метою створення нової партії, за докорінні зміни у діяльності рос. соціал-демократії на засадах реформізму та легалізації. 1908—11 був ред. газ. «Голос социал-демократа», 1911—12 співробітничав у газ. «Живая жизнь» та ін. Брав участь у Віденській конф. 1912, на якій оформився т. зв. серпневий блок. 1914 А. увійшов замість Г.Плеханова представником РСДРП до Міжнар. соціаліст. бюро. Брав участь у Ціммервальдській (у с. Ціммервальд) та Кінтальській (с. Кінталі; обидва в Швейцарії) міжнар. соціаліст. конф., входив до складу «Закордонного секретаріату Організаційного комітету РСДРП» у Цюріху та редакції його «Известий» (1915—17) — гол. друкованого органу меншовицького інтернаціоналу. Під час Першої світової війни виступав проти оборонства, але не поширював ці погля-
ди на герм. соціал-демократію, яка підтримувала власний уряд. У подальшому дотримувався поглядів «центристів» та пацифістів (див. Пацифізм), пропагував гасло «Ні перемог, ні поразок». Від трав. до серп. 1917 жив у Росії, був обраний головою Орг. к-ту меншовиків, а на об’єднавчому з’їзді партії — головою ЦК РСДРП. Працював у від. міжнар. зв’язків виконкому Петроградської ради робітн. і солдатських депутатів. У серп. 1917 виїхав за кордон для підготовки Стокгольмської міжнар. соціаліст. конфереції. Жовтневу революцію 1917 сприйняв вкрай негативно. Пізніше — чл. Бюро соціаліст. робітн. Інтернаціоналу, співробітник кількох с.-д. періодичних вид., зокрема ж. «Социалистический вестник». П. у м. Берлін. Тв.: Die Entwicklung der social-revolutionaren Bewegung in Russland. Zьrich, 1881; Письмо к товарищам. М., 1884; Ответ товарищу. Цюрих, 1887; Задачи рабочей интеллигенции в России. Женева, 1893; Историческое положение и взаимное отношение либеральной и социалистической демократии в России. Женева, 1898; К вопросу о современных задачах и тактике русских социал-демократов. Женева, 1898; Две тактики. СПб., 1907; Рабочий класс и революционное движение в России. СПб., 1907; Народная дума и рабочий съезд. СПб., 1907; Об антиликвидаторстве и его исторических корнях. «Наша Заря», 1911, № 1, 3, 5; Прежде и теперь. О русском рабочем движении. «Живая Жизнь», 1913, № 3, 6, 9, 13; Die Krise und die Aufgaben der Internationale. Zьrich, 1915; Пережитое и передуманное, кн. 1. Берлин, 1923; Из архива П.Б.Аксельрода. Берлин, 1924; Переписка Г.В.Плеханова и П.Б.Аксельрода, т. 1—2. М., 1925. Літ.: Потресов А.Н. П.Б.Аксельрод. 45 лет общественной деятельности. СПб., 1914; Наши противники. Сборник материалов и документов. М., 1928; Памяти П.Б.Аксельрода. «Социалистический вестник», 1928, № 8—9; Деятели революционного движения в России: Биобиблиографический словарь, т. 5. М., 1931. Л.Д. Федорова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АКСЕЛЬРОД» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
