Вихід України на міжнародну арену та формування її зовнішньополітичної концепції
Перебуваючи в складі СРСР, Україна формально вважалася суверенною державою, мала Міністерство закордонних справ й теоретично могла встановлювати безпосередні відносини з іншими державами. У дійсності представництво УРСР в ООН, як єдина її структура на міжнародній арені виконувало вказівки союзного МЗС. Початки формування зовнішньої політики України можна датувати 16 липня 1990 р., коли Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет. У цьому документі проголошувалося, що Україна стає суб’єктом міжнародного права та рівноправним учасником міжнародного спілкування, заявлено про те, що вона є безпосереднім учасником загальноєвропейського процесу та європейських структур. Декларація визначала принципові засади зовнішньої політики України: сприяння зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередня участь у загальноєвропейських структурах, прагнення до здобуття статусу нейтральної держави, яка не бере участі у військових блоках і дотримується неядерних принципів – не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. 29 квітня 1990 р. колегія Міністерства закордонних справ УРСР розглянула питання „Про участь МЗС УРСР у розробці концепції діяльності УРСР на міжнародній арені в нових умовах”. У цьому документі вперше ставилося завдання, щоб розмежувати обов’язки між загальносоюзними та республіканськими зовнішньополітичними відомствами, що дало б змогу Україні встановлювати двосторонні відносини з іншими країнами. Вже з осені 1990 р. Україна розпочала налагоджувати контакти із сусідніми державами. У жовтні міністрами закордонних справ України та Польщі було підписано декларацію про принципи та основні напрями розвитку українсько-польських відносин. У березні - травні 1991 р. було підписано низку українсько-угорських угод про співробітництво у торгово-економічній, науковій, гуманітарній сферах. Аналогічні угоди були укладені з Чеською і Словацькою Республікою. Після проголошення низкою союзних республік декларацій про державний суверенітет Україна впродовж 1990- початку 1991 р. підписала з ними договори про економічне, політичне та культурне співробітництво. Серед них – з Російською Федерацією, Білорусією, Казахстаном, Киргизстаном, Азербайджаном, Узбекистаном. Активізувало свою діяльність представництво України в ООН, яка по суті залишалася на той час єдиною міжнародною трибуною для молодої української дипломатії. Одначе справжній вихід України на міжнародну арену відбувся після проголошення Верховною Радою 24 серпня 1991 р. Акту незалежності України, а також його підтвердження на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р., які створили необхідні правові та політичні передумови для утвердження незалежної Української держави, а отже, й для її становлення як повноправного суб’єкта міжнародних відносин. Вже впродовж грудня 1991-січня 1992 рр. пройшла хвиля визнання та встановлення дипломатичних відносин з іноземними державами. Вперше за увесь попередній історичний період, світова спільнота прихильно сприйняла появу нової держави. Першою, 2 грудня 1991 р. Україну визнала й встановила дипломатичні відносини Польща, слідом за нею Канада, 3 грудня Угорщина, 4 грудня – Литва й Латвія, 5 грудня – Росія, Болгарія і Словенія. До кінці грудня 1991 р. заяви про визнання України зробили 68 держав світу, у тому числі й усі держави „Великої сімки”. Одночасно Україну визнавали й на рівні міжнародних організацій. 30 січня 1992 р. Украъна стала членом Наради з безпеки та співробітництва в Європі ( тепер Організація з безпеки та співробітництва в Європі), а 10 березня приєдналася до Північноатлантичної Ради із співробітництва ( з 1998 р. – Рада євроатлантичного партнерства). Вихід України на міжнародну арену вимагав розробки зовнішньополітичної концепції держави. У зв’язку з тим 2 липня 1993 р. Верховна Рада схвалила „основні напрямки зовнішньої політики України”, що визначав базові її засади та національні інтереси. У ньому вказувалося, що найважливішим завданням України є її повномасштабне входження до світового співтовариства. Це можна досягти шляхом реалізації таких завдань: утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави, забезпечення її стабільного міжнародного становища та недоторканності її кордонів, входження національної економіки до світової економічної системи, захист прав та інтересів громадян України за кордоном, підтримка зарубіжних українців – вихідців з України, розповсюдження у світі образу України як надійного і прогнозованого партнера. У цьому ж документі зазначається, що Україна проводитиме відкриту зовнішню політику і прагне співпрацювати з усіма зацыкавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав, чи груп держав. В основу своєї зовнішньої політики вона бере фундаментальні загальнолюдські цінності і засуджує практику подвійних стандартів у міждержавних стосунках. Головними сферами зовнішньополітичної діяльності України визначені такі пріоритети: розвиток двосторонніх міждержавних відносин; розширення участі в європейському регіональному співробітництві; співробітництво у рамках Співдружності незалежних держав; членство в ООН та інших універсальних міжнародних організаціях. Етапним у формуванні зовнішньополітичної стратегії Української держави стало прийняття нової Конституції, яка юридично закріпила основні засади її зовнішньополітичної діяльності. Загалом концепція зовнішньополітичної стратегії України на протязі першого десятиліття її незалежності базувалася на „багатовекторності”, тобто намаганням балансувати між Сходом і Заходом, що мало на думку українського керівництва зменшити насамперед російські впливи. Одним із суттєвих чинників, що повинен був цьому сприяти мала стати Співдружність незалежних держав (СНД).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вихід України на міжнародну арену та формування її зовнішньополітичної концепції» з дисципліни «Новітня історія України»
