7–8 грудня 1991 р. Президент України Л. Кравчук, Росії – Б.Єльцин та голова Верховної Ради Білорусії Станіслав Шушкевич провели в Біловежській Пущі. Тут було підписано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав. Факт припинення Радянського Союзу було задекларовано у документі під назвою “Угода про створення Співдружності Незалежних Держав”. У документі зазначалося: “Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація, Україна, як держави-засновниці Союзу РСР, які підписали Союзний Договір 1922 року, констатуємо, що Союз РСР як об’єкт міжнародного права і геополітична реальність припинив своє існування”. 10 грудня його ратифікували парламенти України і Білорусі, 12 грудня – Росії. Питання про те хто “розвалив” СРСР і до сьогодні не дає спокою багатьом політикам та історикам. У цьому зв’язку, очевидно, має рацію перший президент незалежної України Л. Кравчук, який характеризуючи перебіг тогочасних подій зазначав: “Чому розпався Союз? Та не тому, що поганими політиками і людьми виявилися Кравчук, Єльцин і Шушкевич. Чи, навпаки, гарними. Не в тім річ. Все одно прийшли б інші й зробили б те саме. Існують об’єктивні закони, з якими не можна не рахуватися”. Чимало моментів грудневої події, що відбулася у білоруській офіційній резиденції “Віскулі” й нині лишаються таємницею для широкого загалу. Однак очевидним залишається той факт, що українські політики відіграли не останню роль в розпаді радянської імперії. Дослідник цього періоду О. Бойко, аналізуючи реальну суть “демократичного перевороту” у Біловезькій Пущі подає своє бачення цих подій. На його погляд керівники України, Росії, та Білорусії мали різні мотивації щодо “Біловезького розлучення”. Однак усіх їх об’єднувала спільна мета. Насамперед це здобуття республіками справжньої незалежності, усунення з політичної сфери союзного центру, мінімізація негативних результатів від розпаду СРСР. Таким чином до моменту підписання біловезької угоди інтереси колишніх радянських республік співпали в головному – у намаганні як можна скоріше завершити процес власної суверенізації. Кожна з них хотіла максимально наповнити “матеріальним змістом” свої права на власність, бюджет, податки тощо. Кожна мріяла про швидке дипломатичне визнання зовнішнім світом. Для Л. Кравчука біловезькі рішення зняли на певний час проблему кордонів та територіальних претензій Росії до України, дали можливість не загострювати увагу на проблемі енергоносіїв, відкрили шлях визнання України Заходом. При ратифікації документів, підписаних у Біловезькій Пущі Українським парламентом, думки політиків розділилися. Одні пропонували його ратифікувати, аби остаточно визначитися з незалежністю України. Інші – ревниво поставилися до “самоуправства” Президента, що не порадився з Верховною Радою. Треті ж виступали проти вступу України в будь які нові структури, доки незалежна держава не “встане на міцні ноги”. Однак справу було зроблено. Л Кравчук як представник від України формально у Біловезькій Пущі діяв у відповідності до юридичних норм і своїх посадових прав. Заключним актом розпаду СРСР стала відставка М. Горбачова з поста Президента радянської держави 25 грудня 1991 р. Таким чином на геополітичній карті світу, на уламках СРСР утворилася нова держава –Україна. В історії українського народу розпочався новий період – період незалежності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Роль України в розпаді радянської імперії» з дисципліни «Новітня історія України»
