Очевидна безперспективність спроб парламентським шляхом захистити право нації на самовизначення, з одного боку, та крах прорадянських ілюзій, - з другого, штовхали частину західних українців, передусім молодь, до пошуку третього шляху. Ще 1920р. колишні старшини січових стрільців утворили в Празі Українську військову організацію (УВО) для продовження збройної боротьби проти окупантів, яку очолив Євген Коновалець. Спочатку УВО була суто військовою організацією, яка вела підготовку до антипольського повстання. Вона здійснила кілька збройних акцій в Галичині: невдалий замах Степана Федака на Ю.Пілсудського у 1921р., кампанію саботажу та терористичні акти проти українських угодовців у 1922р., експропріаційні акції у 1924-1926рр. Акції УВО набули широкого розголосу в суспільстві, привернули увагу до "українського питання" далеко за межами Польщі, чого, власне, й добивалися ініціатори. У 1925-1928рр. відбувалося об’єднання націоналістичних груп у Західній Україні та за її межами. До процесу консолідації націоналістичного табору прилучилася й УВО. Після кількох підготовчих нарад і конференцій відбулося злиття УВО й націоналістичних студентських організацій - "Союзу української націоналістичної молоді", "Легії українських націоналістів" та "Групи української національної молоді", які у 1929р. на установчому конгресі у Відні проголосили утворення Організації українських націоналістів (ОУН). Головою Проводу українскьих націоналістів обрали Є.Коновальця. Попри УВО значний вплив на формування ідеології ОУН мала діяльність Дмитра Донцова. Як учасник національно-визвольних змагань, він після їх поразки змушений був залишити наддніпрянщину і перебратися в 1922р. до Львова, де займався політичною роботою та редагував "літературно-науковий вісник". У своїх працях, основними з яких були "Підстави нашої політики"(1921) та "Націоналізм"(1926), Д.Донцов відстоював так званий "інтегральний націоналізм", згідно з яким кожен націоналіст зобовязаний був інтегрувати (поєднувати) всі свої помисли і вчинки зі справою розвитку національно-визвольної революції(інша назва інтегрального націоналізму - "чинний націоналізм" - тобто такий, що грунтується на "чині"(дії)). Д.Донцов піддав критиці дотеперішній український національний рух, причини поразки якого вбачав у захоплені провідних українських ідеологів - Драгоманова, Франка, Грушевського - "універсальними" правдами, ідеалами вселюдського братства й справедливості, демократією й балачками там, де потрібні були рішучі дії. Він відстоював зверхність колективного над індивідуальним, елітарного над масовим, національного над вселюдським. Нація оголошувалася абсолютною цінністю, а здобуття незалежної держави - головною метою. Щоб добитися цієї мети, потрібно було, на його думку, виховати з українця людину, яка б горіла фанатичною любов’ю до своєї нації і яка б визнавала моральним і етичним тільки те, що зміцнює силу нації. Наголос робився на волю, на сильну особистість, на "єдину організацію з єдиним вождем", на роль "ініціативної меншості", яка ' рушійною силою історії, та на її "творче насильство" над "неусвідомленими" масами. Певний вплив на формування нового, "чинного" українського націоналізму мав міжнародний фашизм. Твори Донцова 20-30-х років рясніють цитатами з Муссоліні й Гітлера. Він з ентузіазмом вітав перемогу націонал-соціалізму в Німеччині, вбачаючи в ньому силу, здатну знищити більшовизм його ж методами. ОУН теж зазнавала впливу фашизму, як за посередництвом Донцова, так і з італійського першоджерела. Проте існувала і принципова розбіжність: на відміну від фашизму український націоналізм був ідеологією бездержавної, пригнобленої нації. Однак протягом 30-х років вплив фашизму на український націоналізм зростав. Чи не найбільше він позначився на концепції "націократії", розробленій ідеологом ОУН Миколою Сціборським і покладеній в основу Політичної програми ОУН 1939р., яка передбачала встановлення національної диктатури, а згодом - "націократичного" устрою під проводом єдиної націоналістичної партії - ОУН, керованої "вождем партії" з необмеженою владою. Всі інші політичні партії мали бути заборонені. Водночас, захоплюючись фашизмом і намагаючись його наслідувати, діячі ОУН досить критично ставилися до німецького націонал-соціалізму, особливо до його расової доктрини. Співпраця ОУН з гітлерівцями з кінця 30-х років пояснювалася не ідеологічними, а прагматичними міркуваннями - надіями на допомогу Німеччини у створенні Української держави. За визначенням І. -Рудницького, "український націоналізм підходить під поняття тоталітарного руху… Його досягненням було насичення динамізмом пореволюційної дійсності та забезпечення тривалості боротьби після програних визвольних змагань. Але цю розбурхану національну енергію націоналізм скерував у річище політичної системи, що своєю суспільною суттю перегукувалася з тоталітарними течіями в повоєннійЄвропі". Поворот до тоталітарної ідеології частини українського національного руху на межі 20-30-х рр. пояснюється розчаруванням у демократичних традиціях старшого покоління, яке не змогло відстояти незалежність України, як вважали, через брак єдності та сильного проводу. До того ж, у 30-х рр. тоталітарні та диктаторські режими утворилися в багатьох державах Європи. То ж не дивно, що ці тенденції захопили й частину українців, передусім молодь, яка стала опорою ОУН. У практичній діяльності ОУН застосовувала тактику "перманентної революції", що передбачала постійні збройні акції проти окупантів, аж поки революційне кипіння мас не прорветься всенародним повстанням. З цією метою організовувалися численні терористичні акти. Вони особливо почастішали, коли крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях 1933р. став Степан Бандера (1909-1959). Найбільший резонанс мали вбивства працівника радянського консульства у Львові Майлова(1933), директора української гімназії у Львові Івана Бабія, звинуваченого в національній зраді, та міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького (1934). Всього за 1921-1939рр націоналістичне підпілля, за даними дослідників, провело 63 замахи. Їхніми жертвами стали 25 поляків, 1 росіянин і 1 єврей; більшість - 36 - були українцями. У 1934р. польська поліція заарештувала велику групу діячів ОУН і серед них С.Бандеру. Його виступ на судовому процесі набув широкого розголосу. Бандера та деякі його соратники були засуджені до смертної кари, яку замінено довічним ув=язненням. Усі українські партії і митрополит А.Шептицький засудили терористичні акти ОУН. У 1938р. Є.Коновалець був убитий у Роттердамі радянським агентом. Його наступником став полковник Андрій Мельник, який почав орієнтуватися на Німеччину. Безкомпромісність і жертовність оунівців здобули їм широку популярність серед молоді. Напередодні Другої світової війни революційний (як його називали члени ОУН). Націоналізм опанував більшість політично активної західноукраїнської молоді, тоді як старше покоління продовжувало підтримувати легальні партії, особливо УНДО.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Організація українських націоналістів» з дисципліни «Новітня історія України»
