Українська Національна Рада, взявши владу, попервах поєднувала законодавчі та виконавчі функції. Лише 9 листопада 1918р. УНРада утворила уряд - Тимчасовий Державний Секретаріат. До його складу увійшло 14 державних секретарів, з них 8 від національно-демократичної партії, 2 - від радикальної, 1 - від християнсько-хоціальної, 1 - від соціал-демократичної та 2 безпартійних. Очолив уряд Кость Левицький (1839-1941), виходець із сім’ї священика. Свого часу він закінчив Станіславську гімназію, навчався у Львівському університеті. Згодом став засновником газети "Діло", депутатом австрійського парламенту і крайового сейму. 10 листопада державні секретарі склали присягу. 13 листопада 1918р. на засіданні УНРади було затверджено "Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії". Ця дата вважається днем проголошення ЗУНР. Згідно Тимчасового Основного Закону новостворена держава отримала назву - Західно-Українська Народна Республіка. Закон визначив територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. Був затверджений герб держави - золотий лев на синьому полі, прапор блакитно-жовтий. У Законі відзначалось, що носієм суверенітету є народ, який здійснює свою владу через представницькі органи, обрані громадянами без різниці статі на основі загального, рівного, прямого, таємного виборчого права за пропорційною системою виборів. Найвищим органом влади - парламентом, мали стати Установчі збори, а до їхнього обрання функції парламенту мала виконувати Українська Національна Рада, уряду - Державний Секретаріат. 16 листопада 1918р. УНРада прийняла тимчасовий закон "Про адміністрацію Західно-української Народної Республіки". Зберігаючи попередній адміністративно-територіальний поділ, закон встановлював, що у повіті адміністративна влада належить повітовому комісару, який призначався державним секретарем внутрішніх справ. При комісарі шляхом виборів, у яких приймало участь населення повіту, утворювалася повітова національна рада з дорадчим голосом. Міських комісарів теж призначав держсекретар внутрішніх справ, а в містечкових і сільських громадах комісарів призначали повітові комісари. При міських, містечкових і сільських комісарах діяли "Прибічні ради", які обиралися населенням. Закон докладно врегулював компетенцію місцевих органів влади і управління, які у своїй діяльності підпорядковувалися урядові. Тимчасово, через відсутність нових законів, залишалося чинним австрійське законодавство. Усі попередні службовці державного апарату, пошт, залізниці тощо, незалежно від національності, могли залишатися на державній службі й надалі, якщо вони склали письмове зобовязання чесно служити Українській державі. У січні 1919р. було прийнято закон про утворення Виділу УНРади у складі президента Ради та 9 членів. Виділ репрезентував державу у зовнішніх зносинах, призначав членів уряду, прийняв їх відставку, підписував і публікував закони (фактично виконував функції колегіального глави держави). 15 лютого 1919р. затверджено Закон про мову в державному житті республіки. Державною мовою стала українська. Разом з тим за національними меншинами закріплювалось право "уживати як усно, так і в письмі їх рідні мови в урядових зносинах з державними властями і урядами, публічними інститутами і державними підприємствами", їм гарантувалося право вільно користуватися рідною мовою, мати свої школи, бібліотеки, видавати періодику, книги тощо. Конституційна парламентарна система гарантувала спеціальним законом 1919р. скликання сейму ЗУНР. Однопалатний сейм повинен був зібратися у червні 1919р. Прийнятий 14 квітня 1919р. новий виборчий закон зазначав, що сейм складатиметься з послів, обраних на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування. Право голосу подавалося з 21 року, право бути обраним з 25 років. На думку проф.Б.Тищика, демократизм виборів забезпечувався закріпленням за кожною національною меншиною (пропорційно до її кількості) певного числа депутатських місць (з 226 послів сейму за українцями було закріплено 160 місць, за поляками - 33, євреями - 27, німцями - 6). На жаль, Законам про Сейм і вибори до нього не судилося бути реалізованими. З огляду на небезпеку польської окупації Станіслава український уряд 26 травня 1919р.залишив місто і вибув у напрямку на Бучач - Заліщики - Чортків. Через два тижні, 9 червня 1919р., в інтересах оборони держави і з метою забезпечення державного управління в умовах смертельної воєнної небезпеки Національна Рада та уряд постановили "надати право виконувати всю військову й цивільну владу уповласненому Диктаторові". Ним став Євген Петрушевич. Конституційні органи припинили дію. Центральні органи держави кількаразово змінювали центри свого розташування. З 18 жовтня і до 21 листопада 1918р. УНРада перебувала у Львові. Тут був сформований Державний Секретаріат. Із втратою Львова (після 22 листопада) Національна Рада і уряд аж до кінця грудня розміщалися у Тернополі, після цього - в Станіславі (до 26 травня 1919р.). Майже одночасно з переїздом уряду до Станіслава відбулася його реорганізація. Головою Державних Секретарів замість Костя Левицького став Сидір Голубович. Паралельно проводилася велика державотворча робота у певних галузях суспільного, культурного й економічного життя, що мала загальнореспубліканський характер. Розпочалася перебудова системи народної освіти. Публічні школи оголошено державними, а вчителів - державними службовцями, за рішенням освітніх органів дозволялося засновувати приватні школи. Українська мова стала основною в усіх державних школах, за національними меншинами - поляками та євреями визнавалось право на школу в рідній мові. Українська Національна Рада 12 квітня прийняла закон про запровадження з 1 травня 1919р. восьмигодинного робочого дня. Розглядався закон про земельну реформу. Були підготовлені проекти. Передбачалося наділення землею тих селян, котрі не мали необхідного мінімуму грунту для існування. Передусім при розділі землі вимагалося наділяти нею жовнірів, які беруть участь у "теперішній війні за волю України". Закон про земельну реформу був прийнятий 14 квітня 1919р. У його вступній частині зазначалося:"вивласнюються всі двірські общари, всі добра монастирські, єпіскопські, еракціональні, фундаційні, всі землі, набуті в цілі спекуляції, як також і всі інші землі, котрі перевищувати будуть найвищу границю індивідуального посідання землі". Отже земельний закон визначив основи аграрної реформи, зокрема ліквідацію великого землеволодіння. По закінченні війни передбачалося поділити ріллю між безземельними і малоземельними селянами. Поряд з цим, у законі не було сказано, як саме конфісковуються землі - з відшкодуванням їхнім попереднім власникам, чи ні. Це питання закон(§ 19) відкладав до вирішення майбутнього (Сейму). В законі також не сказано, за платню чи без неї будуть наділятися землею нові власники. Це теж мав вирішити Сейм. Заборонялося самовільне захоплення і ділення цих вивласнених земель: порушення каралися 6 місячним ув’язненням або штрафом до 10 тис.корон. Урядові програми, незважаючи на їх незавершеність і короткий термін функціонування, засвідчили демократичний характер нової влади, її прагнення творити суверенну національну державу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Проголошення ЗУНР. Державне будівництво» з дисципліни «Новітня історія України»
