Відносини Центральної Ради з Тимчасовим урядом у липні - жовтні 1917р.
Передбачене ІІ Універсалом поповнення Центральної Ради представниками неукраїнської революційної демократії завершилося успішно. 12 липня відбулося перше засідання Малої Ради у поновленому складі (40 членів - від українських організацій, 18 - від національних меншин). Повний склад Центральної Ради значно збільшився. Більше половини місць належало представникам від Рад - Всеукраїнської Ради селянських депутатів (212), Всеукраїнської Ради військових депутатів (158), Всеукраїнської Ради робітничих депутатів (100), Загальноросійських неукраїнських Рад робітничих і солдатських депутатів (50). Другою за чисельністю групою стали представники від соціалістичних партій - загальноросійських (40), єврейських (35), українських (20) і польських (15). Невелика кількість представників від українських партій цілком зрозуміла: діячі національного руху делегувалися в Центральну Раду переважно через систему Рад. Третьою за чисельністю групою були представники від професійних, просвітніх, економічних і національних молдавських, німецьких, грецьких, білоруських та інших організацій. Останньою групою були представники від міст та губерній. Все це засвідчує, що Центральна Рада стала не тільки національним, а й територіальним представницьким органом. У своєму розширеному складі Рада заново затвердила призначених раніше генеральних секретарів на чолі з В.Винниченком і запровадила 4 нових секретарства. У середині липня В.Винниченко виїхав у Петроград, щоб узгодити з Тимчасовим урядом повноваження Генерального Секретаріату як крайового органу влади. В Петрограді Винниченка зустріли образливо і категорично відкинули київські домовленості. 4 серпня з'явилася "Інструкція Тимчасового уряду Генеральному секретаріату", яка все ставила з ніг на голову. Центральна Рада згадувалася тут лише побіжно, наче в Києві і не було угоди. Генеральний секретаріат перетворювався на місцевий орган Тимчасового уряду, тобто такий, який не відрізнявся від губернського комісаріату. Його правочинність поширювалася лише на 5 із 9 українських губерній, значно звужено його компетенцію. Він втрачав секретарства військових, продовольчих, судових справ, шляхів сполучення і пошт. Перед Центральною Радою постала нелегка проблема: що робити далі? Слід було шукати виходу із ситуації, що склалася. В самій Раді одні були за розрив стосунків з Тимчасовим урядом. Адже він навіть не згадував вже про автономію України і тому, доводили українські есери, слід Другий Універсал денонсувати. Однак інші вагались, і не дарма. Відкрита конфронтація з Тимчасовим урядом нічого доброго не віщувала. Мабуть, Центральна Рада зазнала б, зазначає історик В.Верстюк, такої самої долі, як і розігнаний російськими військами у липні 1917р. сейм Фінляндії. Хтозна, чи це б поставило крапку в історії українського руху 1917р., чи, навпаки, надало б йому подальшого розвитку. Видається, що в українців тоді було мало шансів стати переможцями у боротьбі, яка б розгорнулася за таким сценарієм. Певно розуміючи це, більшість у Раді обрали іншу тактику. Вона полягала в тому, щоб засудити рішення Тимчасового уряду як недемократичне, але не припиняти співробітництва з ним. Загальні збори Центральної Ради прийняли резолюцію, яка констатувала порушення Тимчасовим урядом угоди від 3 липня, але обходила мовчанням про прийняття чи неприйняття "Інструкції". Було подано на затвердження Тимчасовому уряду 9 (із 14) Генеральних секретарів, як вимагала "Інструкція". У подальшому плідної співпраці між Генеральним секретаріатом і Тимчасовим урядом по суті не було. У жовтні внаслідок заяви Центральної Ради про проведення Українських Установчих Зборів вибухнув новий конфлікт. В.Винниченка викликали в Петроград для пояснень, пригрозивши розпустити Раду. Але в Петрограді вибухнуло повстання більшовиків, які захопили владу. Отже, з перших днів революції відбулося згуртування національних сил, і це привело до виникнення Української Центральної Ради - загально-українського громадсько-політичного центру, покликаного очолити масовий народний рух. Більшість істориків вважає, що утворення Ради було зініційоване лідерами товариства українських поступовців, до яких приєдналися соціал-демократи, інші організації. Більшість у Центральній Раді складали представники від селянства. Другою за кількістю і найважливішою соціальною групою Ради була інтелігенція, яка ділилася на фракції за партійними та національними ознаками. З українських партій найбільший вплив у Центральній Раді мали УПСР і УСДРП. Діяльність Центральної Ради від березня до листопада 1917р. історики поділяють на два етапи. Перший (від створення Ради до відкриття національного конгресу) характеризується спонтанним накопиченням сил, відсутністю чіткої політичної програми, спробами сформулювати головні політичні гасла. Другий етап (від Всеукраїнського національного конгресу до падіння Тимчасового уряду) - перетворення Центральної Ради у провідну політичну силу в Україні, лідера українського національно-визвольного руху. Головною особливістю цього періоду була боротьба за національно-територіальну автономію України у складі федеративної демократичної Росії.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Відносини Центральної Ради з Тимчасовим урядом у липні - жовтні 1917р.» з дисципліни «Новітня історія України»
