Теоретико-методологічні та історіографічні проблеми історії Української революції
При вивченні теми "Українська революція 1917-1920рр." слід враховувати той факт, що у свій час в історіографії панувала радянська концепція історії революції в Україні. Радянські історики заперечували національно-демократичний характер Української революції, намагалися за допомогою тенденційно підібраних фактів показати її як соціальну, класову, здійснену пролетаріатом у союзі з біднішим селянством під керівництвом партії більшовиків, яка нібито зуміла переконати широкі маси українського народу в тому, що тільки ця партія і є єдиною запорукою і гарантією їх соціального і національного визволення. Подібна трактовка подій прямо випливала з ленінської схеми переростання біржуазно-демократичної революції в соціалістичну. Йдучи від цієї схеми до реального життя, історики змушені були вступати у конфлікт із фактами, не зупиняючись перед відвертою фальсифікацією. Проголошення незалежності України у 1991р. призвело до нового етапу в дослідженні історії Української революції. Після 1991р. опубліковано кілька десятків монографій, сотні статей з цієї проблематики. За даними професора В.Верстюка у 90-і роки ХХ ст. в Україні захищено близько 150 докторських та кандидатських дисертацій з революційної тематики. Порівняльний аналіз великого масиву новітніх публікацій засвідчує, що в цій галузі знань відбулися значні зрушення, досягнуті позитивні результати. Основні етапи революції, оцінка тогочасних подій, явищ, тенденцій на сьогодні набагато чіткіші, об'єктивніші, аніж раніше. Залучення до наукового обігу значної кількості нових архівних документів, можливість їх об'єктивно аналізувати дозволила вченим зробити важливі висновки. Першою ознакою принципово нового підходу на події 1917-1920рр. Стало оновлення понятійного апарату. На зміну заідеологізованим тезам, прийшли терміни "українська революція", "національно-демократичні революція". Важливі висновки зроблено також стосовно таких фундаментальних, базових понять як причини і характер революції в Україні, її соціальної бази та особливостей. Головною причиною революції 1917-1930рр. в Україні дослідники вважають невирішене національне питання, яке тісно перепліталося з глибоким загальнонаціональним невдоволенням різними формами економічної експліатації з боку метрополії. За своїм характером Українська революція була національно-демократичною, органічно поєднувала завдання національного відродження і державотворення із необхідністю глибоких соціальних змін в інтересах широких мас українства. Соціальною базою революції були широкі верстви українського населення, насамперед селянства і національна інтелігенція. Ступінь новітнього рівня вивчення проблеми першого етапу Української революції, повязаної з діяльністю її ініціатора, натхненника та головного чинника відзеркалює книга В.Верстюка "Українська Центральна Рада"(Київ,1997), визнана одним із кращих навчальних посібників. Загалом кількість літератури, підготовленої в пострадянські часи надзвичайно велика, вона торкається не лише загального розвитку подій 1917 - початку 1918рр., але й окремих сюжетів, насамперед стратегії і тактики українського державотворення, автономістсько-федеративних концепцій, українського руху в армії, розвитку українсько-російських стосунків, вивчення національно-культурних та освітніх проблем. Великі зрушення відбулися у вивченні діяльності провідних діячів Української революції. З'явилися книжки і статті, присвячені постаттям М.Грушевського, В.Винниченка, С.Петлюри, М.Шаповала, М.П………, О.Шу…….., С.Єфремова та багатьох інших. Сучасна українська історична наука відмовилася від концепції програних визволених змагань, яку сформувала українська політична еміграція у 20-х роках минулого століття. Українські історики також практично відмовились від пошуків персональних винуватців визвольних поразок, хоча окремі рецидиви в цьому плані ще мають місце. Той факт, що українцям під час революції та незавершеної світової війни, причому без підтримки зовнішніх сил, вдалося нехай і на короткий час створити власну державу, говорить не про слабкість, а про силу, про колосальні потенційні можливості українського руху. Отже, за роки незалежності України вітчизняна історична наука зробила величезний крок вперед у вивченні історії національно-державного будівництва в роки революції. Як слушно зазначає В.Литвин, українські історики по-суті наново переписали історію революції, повернули їй національні сюжети, сформували нові парадигми та дискурси, які дозволяють інтерпретувати революцію як час пришвидшеного україн
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Теоретико-методологічні та історіографічні проблеми історії Української революції» з дисципліни «Новітня історія України»
